Павло Петрович Коробчук - Священна книга гоповідань

по-моєму, один понт, кого ми викрали, – білого чи чорного. От прикінь, колір його шкури впливає на суму років у тюрязі! Значить, кримінальний кодекс сам мутить з тіпа свідомих громадян – расистів. З людей, яким пофіг – білого вони завалили чи чорного, кодекс робить тих, хто не путає рамсів між негром і білим. Якщо за білого дають менше років, то виходить тіпа шо? Шо негр – кручє білого?! За білого дають крапаль, за нігера – вишку. Вдумайся. Вкури, тут і є расизм. Такі кримінальні кодекси – расистські.

Справа в тому, що Івани, після того як рушили на тачці від банку, спробували зняти маску з негра, але в них нічого не вийшло. Бо це виявилася не маска – а справжнє обличчя грабіжника. Не грабіжника як такого, а цього конкретного злочинця. Не маска негра, а дійсність.

І тому вони переймалися за свою спільну дупу, яка після довгих років розлуки, після того, як брати почали жити кожен своїм окремим життям, давно розділилася на три частини. Але тепер, після ситуації в банку, після криміналу, який знову навис над Іванами, кілька дуп в одну мить об’єдналися, і брати нею добре почали відчували проблеми. Колір шкіри негра виявився додатковою проблемою на їхню дупу. Причому, весь цей банк, весь цей негр, все це пограбування були настільки ненавмисними, незграбними, непотрібними саме в ці дні, коли помирав їхній батько.

Постійно, поки вони їхали, негр кричав українською, солов’їною. Його крики за якусь хвилину почали вимальовуватись у зв’язну щемку історію, приблизно такого змісту:

– Любі друзі! – почав по-президентськи він. – Відпустіть мене! Ви будете кращими людьми на планети! Я благаю вас, дати мені хвору доньку! Ліки мені їй потрібно пити! Не бий мене, я вам заплАчу! У мене Африка країна Сомалі, я тут студент в вашому коледжі імені Богомольця! Я вчився, я полягав практикант! У мене родина вас вітає! Іменем Богомольця прошу, не бийте мене, я звичайний! Мене розумійте, мене бідний, ми з родиною в Сомалі вечеряли землею. Пісок їсти не можна, а грунт, він як молоко. Але мене не бийте, мене вигнав ваш коледж імені Богомольця, я на Майдан пішов, на революцію мене вигнали. Через неї вигнали! Я люблю свободу! Ти любиш свободу? – спитав він у І-раз засльозеними очима.

Івани його вже не били, просто слухали і навіть почали співчувати як пацану з трудним горбом. Тяжка доля у негра, хоча невідомо, у кого вона ще краще склалася – у братів, які пробатрачили у своїй країні все життя, відсиділи, скільки треба, чи у мігранта, який все ж перейшов на якісно вищий левел країни.

– Яке в тебе поганяло? – спитав І-два, який кермував автомобілем.

– Перепрошую? – негр не зрозумів, що у нього питають.

– А, ну, в смислі, як тебе звати? – перепитав І-два.

– Ганьба! – відповів негр.

І-три приглушив його двушкою під дихало за таку неповагу до мешканців країни, в яку приїхав негр. Негр віддихався і повторив:

– Мене звати Ганьба. Таке мені ім’я, іменем Богомольця, любі друзі. Не бийте мене, я вам пригода стану.

– Ти уже нам, йомана, пригода, – сказав І-три.

– І конь його знає, шо з тобою робити, – риторично звернувся до Ганьби І-раз. – Був би хачіком – убили.

дві розмови як два характери

І-три дістав телефон і показав негрові пальцем, щоб той замовк. Він подзвонив у свою службу охорони, сказав, що сьогодні на ніч йому треба двоє своїх підлеглих, але «не в бумаги». «Не в бумаги» у цій компанії значило, що офіційно трудогодини на час роботи охоронців не будуть враховуватися, але їм заплатять за це додатково.

Майже завжди у випадку «не в бумагу» Іванові допомагали двоє колишніх спортсменів, боксерів-важковаговиків, Ігнат і Коклюш. Коклюша звали так, бо він умів дуже сильно вдарити під дихало, і людина потім довго відкашлювалася.

Щойно І-три закінчив розмову, як до І-раз подзвонив телефон. Дружина.

– Ало, люба, у мене все добре. Буду вдома пізно, ми тут з батьком, ситуація у нього сама знаєш яка. Всі пригнічені, – він говорив якомога спокійнішим голосом, з сумом, оскільки дружина мала повірити і думати, що Іван біля батька. Вона щось почала відповідати.

Негр зрозумів, що іншого шансу на звільнення у нього найближчим часом не проглядається. Ганьба був дуже вибуховою, динамічною людиною, він користався будь-яким моментом для своєї вигоди. За інтонацією, якою спілкувався І-раз по телефону з дружиною, він зрозумів, що його викрадачі не хочуть, щоб людина в трубці знала про реальну ситуацію, про те, що вони його викрали.

Він вирвав з рук І-раз телефон і почав дико й голосно в нього кричати: «Рятуйте! Пані, рятуйте мене!». Він знав, що зараз його почнуть нещадно дубасити: заглушать, придушать і відберуть телефон. У нього була якась одна мить. Але саме ця мить може кинути глибокий гачечок до спасіння.

Взагалі, становище Ганьби було нікудишнє – з одного боку, його везуть невідомо куди і невідомо що з ним будуть робити, але очевидно, що з цього не вимальовується нічого хорошого. З іншого боку, йому світить тюрма в тому разі, якщо зараз дружина його викрадача почне заглиблюватися в те, що відбувається. А жінки завжди вміють виманювати зі своїх чоловіків найпотаємнішу інформацію. Але краще кілька зрозумілих років тюрми, подумав негр своєю сомалійською мовою, ніж невідомість найближчих годин.

Поки І-три озвіріло відрихтовував на задньому сидінні негра в живіт і в зуби, І-раз намагався якось щось пояснити дружині через телефон. Що може бути гірше телефонного з’ясування стосунків? Він встигав вставити бе і ме у тираду своєї дружини тільки в моменти, коли вона набирала повітря для подальших прокльонів і категоричних заяв про те, що вона йде від нього назавжди. Дружина йому вкотре нагадала про те, що він би мав зараз сидіти в тюрмі, що якби не вона, у нього б зараз не було даху над головою, що якби не його брат І-три, який на суді взяв всю вину на себе, то його б зараз гноїли на параші, що якби не батько, до якого він прийшов бити поклони заради додаткової копійки, то він би зараз бомжував під мостом, і що навіть найрозпусніша проститутка б йому не дала, що якби не ця срана країна, в якій вона лишилася жити і не виїхала після закінчення інституту культури, то… Ну, і далі по тексту.

Що ще важливе можна зауважити, поки І-три продовжує проламувати Ганьбу, а І-раз