Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

саме шасі в цегляному муруванні «Пінґ-903». На його верхній лівій частині була маківка Піпетки, що повільно сповзала на загострений край крила й плюхнулася на підлогу з глухим ударом, пом’якшеним Піпетковим чорним кучерявим волоссям.

— Що тут трапилося? — запитав Анжель.

— Це все літак, — пояснив інтерн.

— Я саме збирався повідомити йому, що завтра ввечері технічні виконавці почнуть розчленовувати готель. Були заходи, які потрібно було втілити. Слухайте, ну це просто нестерпно!

Здавалося, він звертався до Жуйрука, а той нервово смикав свою борідку.

— Треба його перенести, — сказав Анна. — Допоможіть мені.

Він взяв тіло під пахви, а інтерн взявся за ноги. Задкуючи, Анна прямував до сходів. Він повільно піднімався, намагаючись тримати якомога далі від себе криваву голову Піппо. Інертне й податливе тіло провисало в їхніх руках, майже зачіпаючи сходи. Інтерн дуже страждав від болю в руці.

Амадіс оглянув залу. Він подивився на лікаря Жуйрука. Подивився на Анжеля. Нечутно наблизившись, Рошель зайшла до кімнати.

— А! — сказав Амадіс. — Нарешті ви тут. Була пошта?

— Так, — відповіла Рошель. — Що тут трапилося?

— Нічого, — відказав Амадіс. — Нещасний випадок. Ходімо. Маю надиктувати вам термінові листи. Решту вам пояснять потім.

Він швидко закрокував до сходів. Рошель пішла за ним. Анжель не відривав погляду, поки її було видно, потім перевів очі на чорну пляму під стійкою. Одне з білих шкіряних крісел було забризкане хаотичними краплями в довільному порядку.

— Ходімо, — сказав професор Жуйрук.

Вони лишили двері відчиненими.

— Це була модель літака? — запитав Анжель.

— Так, — відповів Жуйрук. — Вона добре літала.

— Аж занадто, — зауважив Анжель.

— Та ні, не занадто. Залишаючи свій медкабінет, я розраховував знайти тут пустелю. Звідки я міг знати, що посеред пустелі є ресторан?

— Це збіг, — сказав Анжель. — Ніхто вас ні в чому не винуватить.

— Ви вважаєте?.. — запитав Жуйрук. — Я вам поясню. Ті, хто ніколи не робив зменшених моделей, вважають, що моделювання — це радше розвага для дітей. Але це не зовсім так. Це не лише розвага. Ви цим ніколи не займалися?

— Ні.

— У такому разі ви не зрозумієте. В моделюванні точно є щось п’янке. Бігти за моделлю, що прямо перед вами повільно злітає, крутиться, трохи тремтячи, навколо вашої голови, така неповоротка і незграбна, але літає... Я думав, що «Пінґ» літатиме швидко, але не щоб аж так. Це все мотор.

Він раптом замовк.

— Я не подумав про інтерна.

— Ще один нещасний випадок? — запитав Анжель.

— Його вкусив мотор, — відповів Жуйрук. — А я дав йому піднімати тіло Піппо. Він зробив це автоматично.

Вони повернули назад.

— Маю піти його полікувати. Почекаєте на мене? Я не баритимуся.

— Чекаю, — погодився Анжель.

Спортивною ходою професор побіг, і Анжель бачив, як він зайшов до готелю.

Блискучі й живі, квіти гепатролів широко відкривалися під жовтою скатертиною світла, що звалилося на пустелю. Анжель сів на пісок. Йому здавалося, що він живе в уповільненому режимі. Він шкодував, що не допоміг інтернові нести Піппо.

З його місця було чутно приглушені удари важких молотів Марена й Карло, що вбивали у масивні шпали скоби з загнутим кінцем для закріплення рейок. Час від часу одна з залізних мас ударялася об сталеву рейку, вибиваючи з неї довгий вібраційний крик, що пронизував груди. Десь ще далі було чутно веселий сміх Дідіш і Олив. Для різноманітності вони шукали ірнички.

Рошель — шльондра. Хоч з якого боку подивися. І груди її... дедалі більше обвисають. Анна їх геть спотворить. Розтягне. Розімне. Вичавить. Лишаться дві половинки шкірки лимона. У неї все ще гарні ноги. Перше, що.

Він зупинився й став думати на 45 градусів лівіше. Не було жодного сенсу в тому, щоб складати обсценні коментарі щодо дівчини, яка, по суті, лише дірка з волоссям навколо і яка. Ще 45 градусів, тому що попередніх виявилося недостатньо. Треба схопити її й зірвати все, що на ній, і вчепитися в її спину нігтями, аби й собі попсувати. Правда, коли Анна випустить її зі своїх рук, там уже й так не буде до чого докладати зусиль. Вона буде вже й так зіпсована, зів’яла: синці під очима, судинна сітка на шкірі, м’язи, що втратили тонус, — покористована, брудна, роздовбана. Дзвін і його повислий язичок. Простір між ними. Більше нічого свіжого. Більше нічого нового. Якби мати її перед Анною. Першого разу. В неї був запах нового. Це могло б трапитися, приміром, після того, як його затягнули до того танцювального клубу. В автівці на зворотному шляху обхопити її випадково за талію. Аварія, вона злякалася б. Вони щойно переїхали Корнеліуса Онта, що валявся тепер на тротуарі. Він щасливий, бо не поїде до Екзопотамії. І щоб побачити, пані та панове, як чоловік цілує жінку, досить повернути голову; чи сісти в потяг саме в цю мить, коли чоловік цілує жінку, адже він весь час її цілує, торкається руками її тіла й шукає на ньому аромат жінки. Але не лише в чоловікові річ. Від цього виникає відчуття неможливого, й досить завершити життя, лежачи на животі на чомусь для спання й пускати слинку, звісивши голову, до кінця своїх днів. Припущення позбавлене сенсу, адже ніякої слини для цього не вистачить. Між іншим, пускати слину з опущеною головою має заспокійливу дію, й люди надто мало часу приділяють цьому. Варто зауважити на їхній захист...

Немає жодного сенсу в тому, щоб складати обсценні коментарі щодо дівчини, яка.

Професор Жуйрук дав легенького стусана Анжелеві по голові. Той здригнувся.

— А інтерн? — запитав він.

— М-м-м... — сказав Жуйрук.

— Що?

— Почекаю до завтрашнього вечора, а тоді відріжу йому руку.

— Аж до такої міри?

— Жити можна й з однією рукою, — сказав Жуйрук.

— Тобто без однієї руки, — уточнив Анжель.

— Так, — погодився Жуйрук. — Якщо розвинути цю тезу, взявши до уваги певні фундаментальні гіпотези, можна навчитися жити навіть і геть без тіла.

— Це неприйнятні гіпотези, — сказав Анжель.

— В будь-якому разі, — додав професор, — хочу вас попередити, що мене скоро кинуть за ґрати.

Анжель звівся. Вони знову віддалялися від готелю.

— Чому?

З внутрішньої лівої кишені професор Жуйрук дістав маленький записник і розгорнув його на останній сторінці. Там двома колонками