Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського

Франческо

Хто міг би з достатньою силою висловити щоденну огиду і нудьгу мого життя в усій понурості найсуєтнішого з усього світу місті, в тісняву якого стікаються, переповнюючи його, всі покидьки і бридота? Якими словами змалювати вузькі смердючі вулиці, якими не пройдеш, не відчувши нудоти; зграї скажених собак упереміж з мерзенними свинями; гуркіт коліс, від якого здригаються мури, коли громіздкі квадриги раптово виїжджають з провулків, нездатні розминутись; цю юрбу різномастого люду, видовисько показного жебрацтва, божевільні примхи багатства і злиднів: зневіру і розпач одних і розгнуздані веселощі інших; несумісність вдач, розбіжність ремесел, різноголосий лемент і тисняву в збуреному людському вирі? Як же все це виснажує розум, призвичаєний до спокою, бентежить благородний дух, відволікає від науки. Хоч би вивів мене Господь неушкодженим з цієї катастрофи, бо часто, роззирнувшись навсібіч, я думаю, чи не в пекло я зійшов живцем? Ось, маєш умови! Зосередься на високих роздумах!

Йди ж і придумуй у тому гармидері вірш мелодійний![80]

Августин

Цей вірш Флакка показує, про що ти найбільше журишся: ти потрапив у місце, несприятливе для твоїх занять. Той-таки поет говорить далі:

З міста тікають поети гуртом: їм гаї до вподоби.[81]

І сам ти в одному зі своїх листів висловив трохи інакше ту саму думку:

Музам діброва мила, ворожі до поетів міста.[82]

Якби зумів ти вгамувати своє внутрішнє сум’яття, то, повір мені, навколишній гармидер вражав би тільки твій слух, але не досягав би твоєї душі. Втім, тобі самому давно це відомо – з доволі доладного послання Сенеки на цю тему, з його ж таки книжки про спокій духу; маєш також чудову книгу Цицерона про засоби для цілковитого зцілення цієї душевної недуги – виклад бесіди третього дня в його Тускуланському домі, присвяченої Бруту.

Франческо

Кожен з цих творів я вивчав надзвичайно уважно.

Августин

То що ж? Нічого з них не почерпнув?

Франческо

Насправді я читав їх з великим путтям для себе. Але щойно відкладав книжку, її дія вивітрювалась.

Августин

Так тепер повелося, відколи всюди пасуться отари безсовісних літераторів, проклятих чудовиськ, що заробляють писаниною: відтак у школах провадять нескінченні диспути, однак з того, що на словах, мало що справджують на ділі. А от якби протягав борозну у відповідному місці, то мав би користь з читання.

Франческо

Як це, «борозну»?

Августин

Щоразу, коли, читаючи, натрапляєш на мудре твердження, здатне, як тобі здається, укріпити дух і приборкати плоть, не сподівайся, що воно засвоїться саме собою, а протягни глибоку борозну у своїй свідомості, затверджуючи цю сентенцію, аж доки стане тобі притаманною, щоб, коли трапиться недуга, що вимагає негайного втручання, ліки були б уже, так би мовити, засіяні в твою душу, як радять досвідчені лікарі. Бо так само як тіла, так душі людські схильні до певних страждань, у випадку яких зволікання настільки небезпечне, що може означати втрату найменшої надії на зцілення. Хто не знає, наприклад, що деякі порухи душі бувають настільки стрімкими, що, не придуши їх розум у зародку, вони погублять і душу, тіло і всю людину, а будь-який засіб, застосований проти них, згодом виявляється запізнілим. З таких порухів найпершим я назвав би гнів. Не безпідставно ті, хто розрізняє в душі три складові, відводять йому місце під сідницею розуму, вміщаючи розум у голові, наче у фортеці, гнів – у грудях, жадання – під грудо-черевною перегородкою: розум має бути завжди готовий швидко придушувати бурхливі поривання підлеглих йому пристрастей і, в разі потреби, з висоти сурмити сигнал до відступу, а оскільки гнів найбільше потребує пристрашки, він і розташований ближче.

Франческо

Доречна порада. Хочу зазначити, що цю істину я подибував не тільки у філософських, але також у поетичних творах. Я часто уявляв собі, що описувані