Сергій Оріанець - Чотири подвиги, Сергій Оріанець

Я вимовляю слова, що не належать мові живих:
"Lux fracta, via versa. Sanguis et lumen aperiant portam."
(«Світло розбите, шлях повернуто. Кров і світло відчиняють браму.»)

Дзеркало чорніє, ніби тоне у відображенні. Із тьми проступає постать — напіврозмитий силует, позбавлений ваги й часу. Він не належить цьому світові, але жадає його.
Тепер зірка Ерцгамми вирішує — чи гідний він життя знову. Що є душа — тінь чи світло? І чи маємо ми право вирішувати, кому жити?

Я проводжу стилетом по долоні — крапля крові достатня. Метал нагрівається, дзеркало тріщить, як лід на весні, і повітря змінюється.

Перенесення — мить і вічність. Душа-тінь знаходить притулок у тілі іншого. В його очах тремтить відблиск задзеркалля, але за хвилину він стане частиною світу.
Я загортаю зірку в шовк, стираю кров зі скла. Ніч стихає. Ще одна душа вирвалася. Благословення чи прокляття — хто скаже?

Софі різко повернула голову до кутка бібліотеки. Їй здалося, що там промайнула тінь — висока постать у темному плащі, із поглядом Люция. Але куток був порожній, лише на столі лежала записка — "Час іде", — хоча секунду тому її там не було. Софі здригнулася, але промовчала.

— Це воно! — вигукнув Антуан, його голос тремтів від захвату. Софі сфоткала сторінки, і вони поспішили до готелю.

Увечері, коли сутінки огорнули горище, Антуан і Софі зібрали царів перед дзеркалом. Скло гуділо, ніби дихало, а тіні царів тремтіли, наче живі. Антуан розповів про знахідку, тримаючи брошку.

— Граф Сен-Жермен використовував її для обряду, — пояснив він. — Душа може вийти з дзеркала на 24 години, вселившись у чиєсь тіло. Ми можемо це зробити.

— Я готовий!! — вигукнув Енріке, його голос задзвенів, як сталь, що б’є об камінь, а очі спалахнули жаром, ніби він уже бачив себе з ключем у руках.

Але Дайя повільно підняв руку — жест спокійний, як поверхня озера перед бурею, проте в його очах ховалася непохитна сила. Його голос пролунав тихо, але твердо:

— Ні, я піду. — Він зробив паузу, зважуючи слова, і глянув на Антуана з тінню співчуття. — Якщо все вийде, я заберу ключ із монастиря. Антуан не мусить собою ризикувати.

Після довгих обговорень, зважуючи всі «за» і «проти», оцінивши ризики, рішення було прийнято. Наступного ранку вони проведуть обряд, і Дайя стане першим, хто ступить у сучасний світ — заради ключа дракона. Антуан стиснув брошку в руці, і раптом рубін у її центрі спалахнув кривавим світлом, кинувши багряний відблиск на дзеркало. Скло здригнулося, ніби вдихнуло цей спалах, і в повітрі завис слабкий запах металу й воску. Усі завмерли, відчуваючи, як магія вже торкається їхніх доль.