Ана-Марія Еріш - Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш

Вечірка була на максимумі. Музика гучно лунала, люди танцювали, сміялися, пили. А я стояв в куточку, відчуваючи, як злість всередині мене повільно наростає.

Все навколо йшло своїм шляхом, але я не міг забути одну річ — Мирослава. Вона була тут, в цьому самому приміщенні, і навіть зараз її присутність змушувала моє серце битися нерівно.

Я бачив її на іншому кінці кімнати — вона стояла, сміялася, розмовляла з кимось. І знову я відчував, як хвилі гніву накочуються на мене. Всі ті старі спогади, всі ті болючі моменти, які я намагався відкинути, якесь жахливе враження від того, як вона зникла з мого життя — усе це поверталося з новою силою.

Не міг більше залишатися. Крок за кроком я віддалявся від неї. Руки стискалися в кулаки, а голос знову наповнювався холодом, коли вона підійшла до мене та усміхнулася. Я не міг зараз втекти від неї, адже навколо надто багато людей. Та й важко було змусити себе зробити це.

— Привіт, Кір, — її тон був спокійний, як завжди.

Але я вже знав, що ця усмішка — фальшивка. Я лише стиснув губи. Для неї завжди мого кохання було недостатньо. Її цікавить щось більш стабільне, ніж музикант, адже в будь-який момент моя кар’єра може закінчитись. Принаймні так вона казала.

— Ти ще маєш сміливість до мене підходити? – фиркнув я.

Вона знизала плечима, неначе нічого не сталося. Колись мені подобалась в ній ця безтурботність.

— Мені шкода, Кір. Ти ж знаєш, як це було, - відповіла Мирослава.

Я відчував, як всередині мене все закипає. Як вона так могла, як могла забути все, що було? Я знову відчував, як моє терпіння тріщить по швах. Я зробив крок назад, рішуче обернувшись, щоб піти, але вона не зупинилася.

— Кір, зачекай. Давай хоча б поговоримо, - крикнула дівчина.

Але я вже не мав сил слухати. Я йшов до виходу, намагаючись не звертати уваги на її погляд. Я не хотів більше нічого чути.

Якщо і був момент, коли я відчував, що все це залишилось позаду, то цей момент вже пройшов. І це стало лише одним з багатьох, що повертали мене до того болю, з якого я так старанно намагався вибратися.

Але потім я побачив її.

Єва. Вона була там, серед всіх цих людей, сміялася, говорила з друзями, але щось в її погляді змусило мене зупинитись. Якось вона миттєво побачила, що зі мною не все гаразд. Я не мав наміру говорити їй про Мирославу, але вона підійшла.

— Ти виглядаєш, ніби побачив привида, — сказала вона, стоячи поруч, і я побачив, як її очі уважно вивчають моє обличчя.

Я глибоко зітхнув, поглядаючи на свою колишню, що зупинилась, коли побачила мене з Євою.

— Привида минулого життя. Мирослава, — промовив я, намагаючись не змінювати тон, — я її бачив. Вона тут. І я… я не розумію, як це могло статися. Як це все могло так завершитись.

Єва мовчала, просто стоячи поруч. Я відчував, як її присутність додає мені заспокоєння, навіть без слів. Тільки вона могла розуміти мене без зайвих пояснень. І от тепер я почав говорити:

- Вона вирішила повернутись саме тоді, коли я вирішив спокійно жити без неї, - я похитав головою. – Це якийсь закон підлості.

Єва, нічого не кажучи, взяла мою руку в свою. Це було так просто, але водночас так потрібно. Тієї миті я зрозумів, що, можливо, цей біль більше не має значення. Тому що Єва була поруч, і вона не судила, не ставила запитань. Вона просто була там. Я подивився на неї, і вона усміхнулась, даючи мені сигнал, що все буде добре.

— Ти змінився, Кір. І це добре, — сказала вона.

Ці слова проникали у мене глибоко, і я відчував, як внутрішній тягар почав спадати. Можливо, дійсно, я більше не потребував минулого. Всі ті старі помилки, всі ті розбиті мрії — вони вже не визначали мене.

Я підняв її погляд, і без слів ми зрозуміли, що тепер ми — не просто двоє людей, які випадково опинились у цій ситуації. Ми були тут, разом, і це мало сенс.

Єва притягнула мене до себе, і я не відчував потреби в словах. Ми просто залишалися в цьому моменті, де не було ні минулого, ні майбутнього — тільки ми.

Коли ми повернулись додому, то провели цю ніч лише удвох. Я цілував кожну клітинку її тіла, змушуючи палати від задоволення. Я навіть не уявляв, що це могло бути настільки добре, як відчув це з Євою. Вона стала моєю на цю ніч. І я хотів, аби це тривало якомога довше…