Ана-Марія Еріш - Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш

Минуло кілька місяців. Всі мої стіни були обклеєні постерами, записками, альбомами — свого роду святилище моїх досягнень і старих спогадів. Під час концертів я більше не думала про Кіра, хоч і не могла повністю його забути. Ні, це не було звичним «пробачити і забути». Це було щось більше — я навчаюсь жити з цією порожнечею, яка залишилася після нього.

Але все одно, кожен раз, коли я бачу новину про гурт «Madness», мене охоплює відчуття… певної нестерпної туги. Не до нього, не до минулого. Просто до того, що сталося між нами. І до того, чого ми так і не сказали.

Моя музика змінилася. Вона стала більш глибокою, емоційною. І хоч я не намагалася писати пісень про нього, про нас, вони все одно з’являлися. Іноді мені здавалося, що саме він був причиною, чому я стала справжньою.

Виходячи на сцену, я вже не була тінню своєї попередньої себе, яка боялася бути надто сильною, занадто правдивою. Тепер я — Єва, яка залишила всі страхи позаду. І хоч це все було важко, я зрозуміла одне: життя триває, навіть після таких великих поразок.

Але одного вечора все змінилося.

Мій телефон вибухнув повідомленнями. Я не одразу прочитала їх, але коли побачила ім’я вгорі екрану, мене здивувала тривога, що раптом пробігла по моїй шкірі.

«Ти не повіриш, що ми плануємо…»

І тоді я розуміла: це не кінець нашої історії. Це була лише пауза.

Щось ще залишилося. І це щось було більшим, ніж просто намагання бути щасливою після всього.

Я знала: моє життя знову зміниться. І, може, цього разу буде ще важче. Але я була готова. Моя музика, мої друзі, я сама — я мала сили рухатися вперед.

Але іноді доля приймає інші рішення, навіть коли ти їх не хочеш. І саме зараз я відчувала, що наступна глава ще не написана.

Кінець