Ана-Марія Еріш - Будь моєю фіктивною, Ана-Марія Еріш

Концерт. Мої руки тремтіли від хвилювання, хоч я вже й не вперше виходила на сцену. Та кожен виступ — це як новий початок. Зал перед нами був величезний, освітлений прожекторами, в повітрі вібрував звук гітари, і серце почало битись в ритмі музики. Це те, що я любила найбільше — момент, коли вся увага спрямована на тебе, і ти єдине, що має значення для людей навколо.

Ми стояли за лаштунками, а я нервово поправляла мікрофон. В голові крутилися думки, але я намагалася їх відкинути. Мене хвилювали не тільки сам концерт і публіка, а й те, що чекало після нього.

Кір. Він був тут, за лаштунками, і це стало новою звичкою, яка мене трішки нервувала. Ні, я не могла допустити, щоб це заважало моїй роботі. Але кожен раз, коли я бачила його погляд серед натовпу, відчувала це дивне тепло, яке піднімалося зсередини.

— Ще один хвилюючий момент, — промовив Гоша, наш ударник, ковзаючи поглядом по всіх нас. — Ти готова, Єво?

Я подивилась на нього і кивнула. Потрібно було брати себе в руки. Ми пройшли через стільки виступів, а цей був таким самим, як і всі інші. Звичайно, хотілося, щоб цей вечір запам’ятався. Але не тільки я, а й всі ми.

Я оглянула своїх хлопців — всі вони були сконцентровані на виступі, кожен із них знав своє місце на сцені. Всі ми стали командою. І це було круто.

— Ви всі чудові, — з усмішкою сказав Стас, гітарист, перед тим, як ми вийшли на сцену. — Не забудьте про те, щоб вразити зал!

Я посміхнулась у відповідь, хоча внутрішньо була вже готова до того, що все відбудеться точно так, як я собі уявляла. Виходячи на сцену, я почувала себе, як у власній стихії. Все навколо зникало. Були тільки ми, наша музика і зал, що реагував на кожен акорд.

Концерт пройшов чудово. Музика лилася з усіх нас, ніби це була остання можливість виступити. Ми віддавали всю енергію, залишаючи серце на сцені. Я відчула, як адреналін розливається по тілу, і вже не було часу на переживання. Весь мій світ зосереджувався в цих кількох хвилинах, коли ми були на піку.

Коли все закінчилось, ми по черзі спустились зі сцени, і я відчула, як знову повертається усвідомлення того, що ми вклали в це весь себе. Ледве не зловила себе на думці, що розглядаю все це через призму... Кіра.

Він стояв там, за лаштунками, одягнений у чорну футболку, джинси і свої улюблені черевики. Здавалося, що нічого особливого в його погляді немає, але він був таким звичним. Та зараз мені здавалося, що його присутність набуває значення. Хоча я все ще переконувала себе, що це не має значення. В кінці кінців, ми ж домовились, це все тільки для шоу.

— Не погано, — сказав він, коли я підійшла до нього.

Здається, він стояв тут ще з самого початку виступу. Але його слова не були критичними. Його вираз обличчя залишався таким самим, але погляд все-таки говорив більше, ніж він намагався показати. І це було трохи дивно.

— О, ти не захоплений, так? — я вирішила перевірити, чи він справді уважно стежив за виступом.

— Ти думаєш, я не розумію, що таке справжній концерт? — він посміхнувся з відтінком іронії. — Я тебе знаю, Єво. Це вже не перший раз.

Я подивилась на нього і згадала, як ще недавно ми з ним жартували про те, що наші стосунки з ним, як і всі інші, не повинні перевищувати рамки фіктивного шлюбу.

Я подумала, що зараз він такий же, як і завжди. Сильно стоїть на своєму, без зайвих емоцій, але його слова тепер мали більш особистий підтекст.

— Ну, ти ж знаєш, я можу і краще, — відповіла я, намагаючись не видавати своїх емоцій, хоча, насправді, я була досить задоволена виступом.

Він нахмурився і одразу знову усміхнувся. Ця посмішка мені по-справжньому подобалась. Вона робила його менш серйозною.

— Вірю. Ти ж не для того в «Dark Mistake», щоб бути посередньою, - фиркнув хлопець. – Ти неймовірна на сцені.

Мене це розсмішило. Іронічно, але правдиво. Ми всі прагнули бути найкращими. Як би не був цей фіктивний шлюб, ця частина мене ніколи не зміниться.

— Ти справжній фанат, Кір, — я злегка підморгнула, чуючи в його словах більше підтримки, ніж у будь-якому іншому компліменті.

— Я ж знаю, хто тут головний, — відгукнувся він, і його посмішка стала щирішою.

Потім ми разом пішли за куліси. Я відчувала, що цей момент стане одним з тих, які надовго запам’ятаються. Ми не могли позбутись своїх відносин — навіть якщо вони і фіктивні. Це починало бути чимось більшим, ніж просто формальність.

І як би ми не намагались не визнавати цього, ми вже не були просто партнерами по угоді.