Сергій Миколайович Поганий - Убивство у Мюнхені. По червоному сліду

9 січня 1960 року Богдан з Інґе сіли на поїзд у Москву. Деймон видав їм радянські паспорти. За кілька днів до того він попросив Інґе сфотографуватися, і тепер в її сумочці лежав новенький радянський паспорт на ім’я Інги Федорівни Крилової. Богдана, як завжди в поїздках в СРСР, звали «Олександр Антонович Крилов». За документами Крилови вже були подружньою парою. У Москві їх зустрів оперативник КДБ і поселив у готелі «Україна», де Богдан уже зупинявся у квітні 1959-го. Він мусив не виказувати знайомства з готелем і містом. Начальство веліло сказати Інґе, що Богдан у Москві вперше, а ця поїздка, мовляв, нагорода за роботу на східнонімецьку розвідку.

Куратори Сташинського ретельно придивлялися до його нареченої. Чекіста, який супроводжував пару на прогулянки й закупи, цікавили враження дівчини від Москви й радянського життя загалом. Він питав її думку про все. Інґе не сказали, хто цей чоловік, але здогадатися було неважко – кадебіст ходив з ними скрізь, як тінь. Вона цілком добре грала роль захопленої туристки, але час від часу питала Богдана, чи треба виказувати обізнаність щодо якоїсь конкретної деталі. КДБ стежило за парою і поза тим. Богдан помітив, що їхні речі в готелі обшукували. Він також підозрював, що в кімнаті готелю «Москва», куди чекісти переселили їх з «України», стоять «жучки»[166].

Богдан з Інґе провели в Радянському Союзі два місяці, переважно в Москві. На два тижні вони з’їздили в Ленінград. За кілька днів після їхнього приїзду в Москву Хрущов пообіцяв догнати й перегнати Сполучені Штати. Він порівнював цифри промислового виробництва в СРСР і США, це вважалося головним показником економічного розвитку країни. У 1953–1959 роках, зазначив генсек, виробництво чавуну й сталі збільшилося в СРСР на 57 відсотків, а в Америці впало на 16. Судячи з гордості за таке «досягнення», Радянський Союз застряг у довоєнних світоглядних кліше.

Хрущов, однак, бачив у рекордних цифрах свідчення радянської переваги. Запуск супутника та інші успіхи в освоєнні космосу дозволяли говорити, що СРСР виграє технологічні перегони зі Сполученими Штатами. Саме цим у липні 1959-го бив Хрущов опонента на «кухонних дебатах» з віце-президентом Ричардом Ніксоном, який приїхав у Москву відкривати американську виставку. Дискусія відбулася прямо в експозиції, на кухні, обладнаній найновішою американською побутовою технікою. Хрущов сказав Ніксону, що Радянський Союз випереджає США в розвитку технологій, а у виробництві споживчих товарів наздожене конкурента за сім років. Цю розмову не раз показали по телевізору в США і один раз пізно вночі в СРСР[167].

Навряд чи Інґе чула про кухонні дебати, які відбулися за півроку до її приїзду в Москву. Але немає сумнівів, що дівчина не вірила Хрущову. Інґе вразило побачене в Радянському Союзі. Наодинці з Богданом вона завважувала разючий контраст між офіційними заявами й реаліями радянського життя. На початку їхніх стосунків Богдан силкувався захистити радянську лінію, але тепер у нього закінчилися аргументи. Порожні полиці московських магазинів і довжелезні черги за найпростішими товарами говорили самі за себе. Москва поступалася не тільки Західному Берліну, де працювала Інґе, а й Східній Німеччині, де вона жила. Дівчина сказала Богданові, що дивується, як такий розумний чоловік міг купитися на радянську пропаганду. «Як це можливо, що ти сам собою ніби розумна людина і все ж таки такий дурний? Подивись навкруги, – казала вона йому, – все не так, як ти вбив собі в голову». Вона мала слушність.

Перед тим як дозволити Сташинському розповісти Інґе про свою роботу на КДБ, начальство востаннє спробувало переконати його кинути дівчину. З Богданом поговорив полковник Георгій Іщенко, начальник відділу по роботі з еміграцією в управлінні зовнішньої розвідки. Вони зустрілися в номері готелю «Москва», куди мали заселитися Богдан з Інґе. Іщенко поцікався, чи досі Богдан хоче одружитися з цією дівчиною, і застеріг, щоб тому не довелося пошкодувати про своє рішення в майбутньому. Потім полковник сказав, що тепер Богдан може поговорити з Інґе про свою (а в перспективі і її) роботу в КДБ. Іщенко запропонував Богдану поговорити з Інґе в цій самій кімнаті, де вони зараз розмовляють, тут мовляв, нема прослушки. Богдан же знав, що там є жучки. Потім він скаже начальству, що розмова відбулася в іншому місці: він обережно увів Інґе в курс справи, і дівчина готова йому допомагати. На вулиці, де їх не могли підслухати, Богдан попередив Інґе, що вона вже знає «це»[168].

Згода Інґе на співпрацю з КДБ, про що Богдан доповів начальству в кінці лютого, мала відкрити шлях до повернення у Східний Берлін й одруження. Але затримки їх виснажували. КДБ веліло повернути вже куплені було квитки на Берлін і продовжило термін дії виїзних віз. Пара почала нервуватися. Невже КДБ щось запідозрив?.. За наполяганням Інґе Богдан вирішив поїхати з Москви без згоди комітету. Але щойно він зайнявся авіаквитками, як їм дали дозвіл на виїзд. Чекісти не хотіли, щоб важливий агент лишився незадоволений або розчарований. Йому дозволили виїхати до Берліна й одружитися[169].

Богдан з Інґе повернулися до Берліна 9 березня 1960 року, провівши в СРСР два місяці. Вони прекрасно зіграли роль і досягли своїх цілей. Весілля відбулося 23 квітня 1960 року. Вони зареєстрували шлюб у центральному бюро Східного Берліна, а потім, наперекір КДБ і таємно від Богданового начальства, обвінчалися в євангелістській Церкві Голготи на Борзігштрасе – готичному соборі кінця ХІХ століття, який дивом вцілів під час війни. На святковому обіді Інґе була у білому весільному платті й фаті. Богдан – у чорному костюмі, білій сорочці з білою краваткою. На фотографіях за весільним столом пара має задоволений вигляд, але без надмірної радості. Інґе випадково заплющила очі, ніби згадуючи напружені події останніх кількох місяців. Богдан дивиться прямо в камеру і має радше спокійний і впевнений, ніж щасливий вигляд. У Москві начальство веліло йому йти на релігійну церемонію, тільки якщо відмову категорично не сприймуть нові родичі. Але він навіть не намагався відмовити Інґе від церковного вінчання. «Я хотів, щоб усе було, як має бути, – згадував він. – Крім того, це сподобалося б моїм релігійним батькам». У Сташинського з’являлося дедалі більше секретів від начальства…[170]

20. Шпигунська дуель

Подружжя Сташинських-Леманів виїхало з Берліна до Москви 9 травня 1960 року, на п’ятнадцяту річницю радянської перемоги над нацистами. Вони зробили зупинку у Варшаві. Родичам Інґе молодята сказали, що житимуть саме там. Тамтешній оперативник дав Богдану польські поштівки, марки і список цін на продукти й товари. Тринадцятирічний брат Інґе просив прислати