Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Олексій зітхнув. Він розумів, яким божевільним здавався їй тієї миті.

— Ляно, повернися до міста.

— Я вже доросла, сама вирішу, що робити. Будеш щось пити? — дівчина відчинила холодильник і зігнулася. Футболка підскочила вверх. — Ще лишився узвар, який Яра принесла.

Олексій на секунду застиг, а потім перевів погляд вбік.

— Можна.

Ляна налила дві склянки і подала одну йому.

— Я не поїду, поки не дізнаюся, що тут коїться.

— Нічого тут не коїться, — Олексій врешті глянув дівчині в очі. — Село живе своїм життям.

— Село, де можуть стратити? Де регулярно помирають молоді жінки? Де якась чортівня ходить по хаті? — Ляна кинула гнівний погляд на хлопця.

— Чортівня є всюди, — спробував заспокоїти її Олексій. — Але якщо дотримуватися правил, то можна жити й тут.

— Та яких правил?! Хто їх встановив? Хто вас поділив на два табори?

— Надто багато питань, — з усмішкою відповів хлопець. Він вже кілька хвилин пропускав повз вуха емоційні нотації Ляни і просто спостерігав за нею.

Худорлява, нервова, сонна, вона все ж вирізнялася з-поміж інших. Йому було цікаво просто дивитися на неї. На те, як її кучеряве волосся підстрибує, ніби пружинка, щоразу, коли Ляна рухає головою. На обриси її голого тіла, яке напружилося від ранкової прохолоди під тонкою футболкою. На червоні нігті на ногах та гладку шкіру.

— Ти мене слухаєш? — голос дівчини вивів Олексу із задуми.

— Авжеж!

— То що я казала?

Хлопець допив узвар до дна і поклав порожню склянку.

— Ти повинна покинути село до кінця вересня, інакше…

Він не встиг договорити, бо на підвіконня стрибнула руда кішка.

— Ня-а-а-у!

— Інакше що? — Ляна склала руки на грудях.

— Інакше він проведе обряд прийняття тебе до громади. Ти змушена будеш вибрати, на якому ти боці, — Олексій кинув погляд на тварину, яка пильно за ними спостерігала, і поспішив попрощатися: — Радий, що з тобою все гаразд.

— Дякую за глечик! — Ляна не хотіла, аби він йшов, проте й зупиняти його не наважилася.

— Вибір за тобою, — Олексій востаннє озирнувся, тримаючись за дверну ручку. — Але пам’ятай, що тут нема правильних рішень. Боюся, я не зможу тобі допомогти, якщо ти вирішиш залишитися. Скоро я змушений буду… поїхати.

— Назавжди? — у животі Ляни щось обірвалося.

— До наступної весни.

Коли двері за ним зачинилися, кішка зіскочила з вікна і підбігла до Ляни, тручись м’яким боком об її ноги. Дівчина взяла її на руки і притулила до себе.

— Нічого, руденька. Ми все одно дізнаємося, що тут відбувається.