Марі-Анна Харт - Тіні забутих гріхів, Марі-Анна Харт

Розділ 15.3

Останні два дні Хантер майже не спав. Його тіло боліло, але він не дозволяв собі розслабитися. Кожного разу, коли хтось спускався до нього, щоб обробити рани, він реагував агресивно – гарчав, відштовхував руки, виривався, якщо його намагалися змусити підкоритися. Його очі світилися люттю, а в грудях вирувало щось темне, майже неконтрольоване.

Їсти він теж відмовлявся. Їжа викликала огиду, а сам Хантер не міг позбутися відчуття, що якщо він послабиться бодай на мить, то програє.

У підземеллі, де його тримали, панував напівморок. Слабке світло  відкидало тіні на кам’яні стіни, і кожен звук здавався голоснішим, ніж був насправді. Він сидів, спершись спиною об холодний камінь, втупившись у стелю.

Він чекав.

Але думки про неї не відпускали.

Бакстер.

Коли Хантер почув, як хтось спускається по сходах, його тіло миттєво напружилося. Він не чекав гостей, але відчув, що цей крок належав саме Архантові. Той увійшов, і Хантер, не підводячи голови, заціпенів, уважно спостерігаючи за ним.

— Даремно ти відмовляєшся від допомоги, — спокійно промовив Архант.

— Забув тебе запитати, — з іронією відповів Хантер, хоча навіть у цьому тоні відчувалася певна слабкість.

Архант кинув йому ключі, і вони з глухим звуком впали на підлогу перед ним. З цього моменту його погляд став ще уважнішим, а голос — серйознішим.

— Що це? — запитав Хантер, не підбираючи слів.

— Ти вільний, — коротко відрізав Архант, не відводячи погляду.

— Вільний? — Хантер підняв голову, не вірячи своїм вухам.

— Не бачу сенсу тебе тут тримати, — Архант зробив крок назад, ніби даючи йому простір.

Хантер відчув, як його серце трохи прискорилося. Його голос став різким.

— Де Бакстер??

Архант подивився на нього спокійно.

— Вона відпочиває.

— Де? — знову запитав Хантер, не приховуючи тривоги в голосі.

— У своїй кімнаті. — Архант не відповів на запитання з такою ж інтонацією, але його слова були чіткими. — Рекомендую якнайшвидше повернутися до своєї зграї. Я планував відпустити тебе раніше, але пошук Бакстер трохи затягнувся.

— Що ти зробив із нею? — Хантер не стримався, і його голос звучав майже звинувачено.

Архант зробив невеликий жест, ніби вказуючи на те, що все відбулося без злого наміру.

— Нічого, — відповів він знову спокійно. — Знаєш, я не міг зрозуміти твоїх вчинків. Вони не підлягали поясненню.

Хантер в ту ж мить відчув, як його нерви трохи заспокоїлися. Не було загрози, не було жодної загрози для Бакстер.

— Ти міг би забрати її, коли вперше побачив, і ти явно був налаштований так вчинити, судячи з того, що ти прийшов не сам. Але ти не зробив цього, — голос Арханта був спокійним, але в ньому відчувалася глибока впертість. — Натомість через місяць ти вирішив пробратися в мій будинок, знаючи, до чого це може призвести.

Хантер ворухнувся, але не відповів. Він відчував, як кожне його слово, кожен рух архантів були точно продумані, і важко було вибрати правильний крок.

— Ти не відпускав до себе нікого, окрім неї. Твоя зграя могла б вимагати, щоб тебе відпустили, і тоді я б більше не мав іншого вибору, — Архант підійшов трохи ближче, не дивлячись на Хантера, але кожне його слово було пронизливим. — Твої люди були поруч із будинком Бакстер, але не підходили до неї.

Хантер почув, як слова Арханта все більше викликають у нього занепокоєння, але він не давав жодних емоцій.

— І знаєш, про що я думаю? — Архант зробив паузу, глянувши прямо в очі Хантеру.

— Про що ж? — напружено запитав Хантер. Його серце билося швидше, але він намагався зберігати спокій.

— Ікар думає, що ви маєте зговір, — Архант коротко хмикнув, а потім додав, — але я знаю Бакстер давно. Вона не зрадник. Вона твоя пара.

Ці слова були, як холодний душ. Хантер замовк, розуміючи, що Архант абсолютно правий. Його думки метались, але він не міг заперечити правди в цих словах.

— І тепер в тебе набагато більше проблем, ніж ти думав, — продовжив Архант, дивлячись на нього. — Я чув, що ти заручений. І тепер мені стало цікаво... Ти розірвеш заручини і втратиш підтримку зграї батька твоєї нареченої, чи...

Тон Арханта був холодним і майже викликаючим. Він мав на увазі більше, ніж просто вибір між Бакстер і його зграєю. Це був вибір між лояльністю до старих обіцянок і новими зв’язками, що виникали прямо зараз. Хантер відчував, як цей вибір став важким тягарем, і кожен його рух підкидав нову важливу частину ситуації.

Хантер замовк, його розум був заплутаний, мов ворожий лабіринт. Він знав, що Архант правий, і що вибір між обов’язками перед зграєю та почуттями до Бакстер може стати вирішальним для його майбутнього. Ці слова про його заручини, про конфлікт і зраду, дзвонили в його голові, але він намагався зібрати свої думки.

— Я не знаю, що ти хочеш почути, — нарешті сказав Хантер, голос його був суворим, але з ноткою сумніву.

— Якщо ти націлений будувати майбутнє з Бакстер, то зробиш ти це правильно. Вона стане твоєю дружиною. Але тільки тоді, коли сама захоче. І я не буду ставати на заваді. — Архант дивився прямо в очі Хантеру, не зважаючи на напруженість ситуації. — Якщо ж ти обираєш свою наречену, то будь добрий — зникни з життя Бакстер. Вона не несе загрози для твоєї влади. Залиш тоді її в спокої. Вона й так пережила більше, ніж могла витримати. Подумай і прийми рішення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍