Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

— Це погана ідея, — промовив Локі, відступаючи назад.

— Ти нас сюди привів! — прошипів Бальдр, не відводячи погляду від велетнів.

— Так, і тому я знаю, що вони не люблять, коли їм погрожують, — Локі театрально зітхнув і розвів руками. — Дозвольте мені домовитися.

— Чому я маю тобі довіряти? — голос Бальдра був жорстким.

— Бо в тебе немає іншого вибору, — Локі підморгнув йому і зробив крок уперед.

Астрід затримала дихання.

Один із велетнів нахилився, його обличчя наблизилося до них. Його шкіра мала синюватий відтінок, а очі світилися, як лід під місячним світлом.

— Локі, — прогримів він, його голос нагадував далекий грім. — Чому ти привів сюди чужинців?

Локі посміхнувся.

— Бо вони потребують допомоги, а я подумав, що ти не зможеш відмовити мені, старий друже.

Велетень примружив очі, потім перевів погляд на Астрід і Бальдра.

— Це не місце для богів, — його голос став низьким, майже загрозливим.

— Астрід не богиня, — Локі легко нахилив голову, ніби це пояснювало все. — І вона має певну… цікаву долю.

Велетень задумався, а потім повільно випростався.

— Іди за мною, Локі. А ці двоє… нехай доведуть, що вони варті гостинності Йотунхейму.

Астрід відчула, як її серце пропустило удар.

— Що ти маєш на увазі?

Велетень посміхнувся, відкриваючи гострі, схожі на уламки криги зуби.

— Випробування.

Бальдр глухо вилаявся, а Локі засміявся.

— О, вам сподобається.

Астрід не була впевнена в цьому.