Саймон Сінек - Почни з Чому

8. Почни з чому, але знай, як

ЕНЕРГІЯ ЗБУДЖУЕ. ХАРИЗМА НАДИХАЄ.

Ура!!! Під бурю оплесків Стів Балмер, який змінив Біла Ґейтса на посаді головного виконавчого директора компанії Microsoft, з’явився на сцені щорічних глобальних зборів керівного персоналу компанії. Балмер любить Microsoft — він заявляє про це абсолютно однозначно. Він також уміє «завести» публіку. Про його енергію ходять легенди. Зі стиснутими в кулаки руками він перебігає від одного кінця сцени до іншого, він кричить і з нього ллється піт. Його виступ запам’ятовується надовго, і людям це подобається. Енергія може мотивувати натовп,— і Балмер, без сумніву, доводить це своїм прикладом. Але чи може енергія надихати людей? Що відбудеться наступного дня або наступного тижня, коли не буде енергії Балмера, щоб мотивувати його працівників? Чи достатньо самої лише енергії для того, щоб компанія із близько 80 тисяч працівників функціонувала як єдине ціле?

Біл Ґейтс, навпаки, скромний і непоказний. Він не відповідає стереотипу лідера корпорації вартістю у кілька мільярдів доларів. Його не можна назвати визначним промовцем, який випромінює енергію. Однак коли Біл Ґейтс говорить, його слухають, затамувавши подих. Ловлять кожне його слово. Коли Ґейтс говорить, він не «заводить» присутніх — він їх надихає. Ті, хто слухають його виступ, запам’ятовують кожне його слово і зберігають у своєму серці місяцями й роками. Ґейтс не має енергії, але Ґейтс надихає.

Енергія мотивує, але харизма — надихає. Енергію легко бачити, легко виміряти і легко скопіювати. Харизму важко означити, майже неможливо виміряти та практично нереально скопіювати. Усі великі лідери мали харизму, тому що у всіх великих лідерів було чітке бачення ЧОМУ; невмируща віра у мету або справу, більшу, ніж вони самі. Людей надихає не пристрасть Біла Ґейтса до комп’ютерів, а його невичерпний оптимізм, його віра в те, що найскладніші проблеми можливо розв’язати. Він вірить, що ми можемо знайти способи подолати перешкоди й досягти того, щоб усі могли жити й працювати, якнайповніше розкриваючи свій потенціал. Саме його оптимізм притягує нас. Переживши комп’ютерну революцію, він вважав комп’ютер ідеальною технологією, яка допомагає нам стати більш продуктивними і досягти свого найвищого потенціалу. Ця віра надихала його втілювати вжиття мрію про те, щоб персональний комп’ютер був на кожному робочому столі. Варто зазначити, що, за іронією долі, компанія Microsoft ніколи не виготовляла персональних комп’ютерів. І вплив нової технології він убачав не в тому, ЩО можна зробити за допомогою комп’ютерів, а в тому, ЧОМУ вони нам потрібні. Сьогодні діяльність, здійснювана в рамках Фонду Біла та Мелінди Ґейтсів, не має нічого спільного з програмним забезпеченням — це інший спосіб втілення його ЧОМУ у життя. Він шукає способів розв’язання проблем. Його віра така сама непохитна. І він так само вірить, що ми можемо допомогти людям, цього разу — тим, хто має менші можливості,— усунути деякі, здавалося б, прості перешкоди, і тоді вони також матимуть можливість стати більш продуктивними, піднятися на вищий рівень і розкрити свій потенціал. Для подружжя Ґейтсів єдине, що змінилося,— це те, ЩО він робить для втілення справи свого життя.

Харизма не має нічого спільного з енергією; вона визначається чіткістю ЧОМУ. Вона виникає з абсолютної упевненості в ідеалі, який більший, ніж сама людина. Енергія ж, навпаки, є результатом міцного сну або великої дози кофеїну. Енергія може збуджувати. Але надихати може лише харизма. Харизма керує лояльністю. Енергія — ні.

Енергією завжди можна мотивувати людей. Звісно, премії, службові підвищення, інші «морквини», ба й навіть «кийки» можуть змусити людей працювати інтенсивніше,— однак вигоди від цього, як і за будь-яких маніпуляцій, короткострокові. З часом така тактика вимагає дедалі більших витрат, призводить до зростання рівня стресу і працівників, і керівників підприємства й зрештою стає єдиною причиною появи працівників на роботі. Це не є лояльність. Це повторення одного й того ж. Лояльність працівників проявляється тоді, коли вони відмовляються від більших грошей або вигод, щоб продовжувати працювати саме в цій компанії. Лояльність до компанії, як козирна карта, «б’є» вищу оплату праці та кращі умови. І якщо ви не є астронавтом, то надихає нас не та робота, яку ми виконуємо. Це — спільна справа, яку ми прийшли робити усі разом. Ми не хочемо приходити на роботу, щоб будувати стіну, — ми хочемо приходити на роботу, щоб будувати храм.

ВИБРАНИЙ ШЛЯХ

Неня Армстронґ, який народився і ріс в Огайо, що за шістдесят миль від Дайтона, й виховувався на життєствердних оповідях про братів Райтів. Змалечку він мріяв літати. Виготовляв моделі літаків, читав журнали про освоєння повітряного простору і роздивлявся небо в телескоп, установлений на даху його будинку. Він навіть отримав права на керування літаком раніше, ніж права на керування автомобілем. Маючи з дитинства таку пристрасть, Армстронґ вочевидь мав стати астронавтом. Однак професійний шлях більшості з нас радше схожий на шлях Джефа Самптера.

Коли Самптер навчався у старших класах, його мати організувала для нього літню практику в банку, де вона працювала. Закінчивши школу, він зателефонував до банку із запитання, чи не міг би він виконувати для них якусь роботу погодинно, і зрештою вони запропонували йому працювати повний робочий день. Отак — раз! — і Джеф став банкіром. Відтак, за п’ятнадцять років роботи у банківській сфері, він зі своїм співробітником, якого звали Трей Мост, створив власний банк, Lewis & Clark Bank у Портленді, штат Орегон.

Сампер дуже добре робить свою роботу: він — один із провідних фахівців у сфері управління позиками. І колеги, і клієнти люблять і поважають його. Але навіть Джеф сказав би, що він не надто «горить» власне банківською справою. Хоча у дорослому житті він не втілює свою дитячу мрію, однак має пристрасть. Щоранку встає не з думкою про те, ЩО робить, а про те, ЧОМУ він це робить.

Те, чи ми займаємося в житті, значною мірою визначається випадком.

Я ніколи не планував займатися тим, чим займаюся нині. Хлопчиком я хотів бути інженером повітряних суден, а в коледжі вирішив стати прокурором у кримінальних справах. Однак навчаючись у юридичній школі, я розчарувався в перспективі стати правником. Просто у мене з’явилося відчуття, що це не те, що мені треба. У юридичній школі я навчався в Англії, а право є однією з останніх справді «англійських» професій; якщо я не з’являюся на інтерв’ю у строгому діловому костюмі, то мої шанси отримати роботу різко падають. Це, очевидно, було не моє.

На той час я зустрічався з дівчиною,