КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

     - Сідайте, - сказав Джин. – За мить ми злітаємо.

     І вони справді злетіли, залишаючи вузенький круглий балкон Мінарету Мечеті Муфті-Джамі десь позаду та унизу. Вітер шмагав їхні обличчя, але завдяки фіранці, яка була попереду, це було не дуже сильне шмагання. Фрося відчувала, що колись уже отак літала. Але дівчина не могла згадати – коли. Зрештою, це міг бути лише сон.

       Попереду нічого не було видно, зате праворуч, ліворуч та позаду майоріли шикарні краєвиди дерев, які щойно почали квітнути. Десь в полях, потроху, почали пробиватися саджанці, але Фросю такі дрібниці не цікавили – єдиною думкою дівчини була:  “Як би не впасти з цього слизького Джинового сидіння”. Колись давно, коли вона отак літала у хмарах, було зручніше та надійніше.

     Вони пролетіли великий порт, в якому було безліч дерев’яних кораблів, під різними прапорами. Кораблі мали високі щогли та різнокольорові паруса, а також весла, за якими - вже цієї самої миті, - сиділи гребці-раби.  Потім, вони пролетіли якусь дивну витягнуту світлу кам’яну фортецю. Джин навіть запитав, чи не хочуть вони відвідати Генуезьку фортецю у Судаку.

      Алан буркнув, що вони не хочуть. Генуезці вже давно покинули цей край, тож немає чого дивитися на спотворену фортецю. Джин обурився. Він був  родом з цих місць, і не розумів, як це: незнайомці не хочуть оглянути майже новобудову.

    - Ішим разом, - зауважив Алан. – У нас нестійкі дихання та голова…. Тож, твої рукави можуть… забруднитися.

     Джин схаменувся та рушив геть.

     Відчуття польоту знову видалося Фросі знайомим. Геть не було моторошно від висоти, лише трохи непокоїв легковажний Джин. Але дівчина приспала свої відчуття та насолоджувалася краєвидами.

      Джин летів, понад Чорним Морем: показуючи гостям Криму наскільки жвава була торгівля у сімнадцятому столітті: безліч дерев’яних кораблів відправлялися в один бік та в інший. Деякі рухалися за допомогою вітрил, а деякі – за допомогою гребців.

      Час від часу, Джин переміщувався до суходолу: каравани з верблюдів, коней та людей рухалися в обидва боки. В ті роки, торгівля була надзвичайно жвава. Торгували не лише людьми та вівцями, але й шовком, вовняною тканиною, інжиром та навіть виноградом.

     - Виноградом? – Здивувався Алан. – Але ж виноград посадили лише у дев’ятнадцятому сторіччі.

     - Хто тобі сказав таку дурню? – Запитав Джин, і ледь не впав на землю, викликаючи приступ морської хвороби у Фросі.

     - Ну, це-є, - пробурмотів Алан. – Нас вчили, що лише князь Голіцин почав висаджувати та селекціонувати виноград у Криму.

      - Не знаю, про кого ти кажеш, але ти, безперечно, кажеш, дурницю. – Обурився Джин. - Виноград ми тут вирощували завжди. Але, на відміну від християн, не перетворювали його у огидну алкогольну суміш, а просто споживали.

      - Але ж…. Нам казали, що принцеса Фіке, більше відома, як імператриця Катерина Друга, і лише вона, принесла до Криму добробут.

      - Нам ще греків тут не вистачало! - Фиркнув Джин. Та із захватом простежив, як дві старовинні Мечеті промайнули десь унизу.

      - Вона не з греків, а з німців. Взагалі-то, вона стала імператрицею Московського князівства, тобто королівства… ні …. Російської Імперії. Вони й найменування в нас вкрали, у вісімнадцятому столітті, щоб здаватися старшими. А самі – нащадки Чингізидів та угро-фінів…

     - Ґераї теж нащадки Чингізидів, і ми не маємо до них великих претензій. Може, лише трошки.  Але ж, хто з правителів був безгрішним?

     - Але ж ці - уявили себе європейськими королями, а самі дикуни з давнього-давнього-давнього… от не хочу казати таке про Азію, бо в Азії були ж певні правила.

     Єфросинія зрозуміла, що колись Алан жив у іншому світі, але подорожі у минуле, змінили  його світ. Звідси й виникла така неприязнь до змін. Може, він навіть когось кохав… Неподобство….

      - Здається, я тебе зрозумів, - кивнув Джин. – Оце щойно я був на збіговиську Джинів. І один з нас передбачав майбутнє. Знаєш, що він сказав? Що прийдуть жахливі орди з північного сходу та зроблять наші землі пустельними. Лише за півтори сотні років добрі люди з півночі пожертвують своїми селами, затоплять плодоносні землі та дадуть воду Криму. Але, це триватиме недовго. Лише до того часу, коли лисий забитий правитель не захоче показати свою велич, зруйнувавши світові устої…

      - Отож бо! Саме про це я й кажу! – Погодився Алан.

     - Тобто, ти хочеш сказати, що Аким правий? – Здивувався Джин, і ледь не вронив своїх пасажирів на колючі кущі внизу. Фросі замерехтіло в голові.

       - А коли він таке сказав? – Перелякався колишній вчитель історії.

       - Та ото, щойно. Я так розізлився щодо його передбачення, що втік до вашої  в’язниці.

       - Невже, ми знову переписали історію, - задумався Алан. Але жодна душа не відповіла на його запитання.

       Джин несподівано спікірував. Колишній вчитель історії ледь не вивалився зі свого крісла та подивився на Фросю, позаду пікіруючої голови Джина. Дівчина була дуже бліда, але намертво вчепилася у підлокітники крісла. Алан полегшено зітхнув та став спостерігати за Джином.