Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

виживаєш серед дикої природи. — Тут Фаєз обернувся до Фелсії.

— Як вона не напише, напишу я. Уранці матимеш

рекомендацію, окей?

— Я й не знаю, як я зможу вам віддячити, — сказала Фелсія, вже й заспокоївшись трохи.

Фаєз відмахнувся.

— Досить буде твоєї невмирущої вдячності. А яке ж буде поле

твоїх студій?

І Фелсія цілу наступну годину говорила про медичну кар’єру

своєї матері, й про брата, що помер від імунного розладу, й про

регулювання міжклітинної сигнальної системи. Й Елві почала

здогадуватися, що це ж вона підсвідомо сприймала цю дівчину

як набагато молодшу її справжнього віку. Мала вона високу, ледь ґудзувату статуру й порівняно велику голову поясанки, тож

Елві якось і сприйняла це за ознаки дитинності. Фелсія чудово

пройшла б на підготовчий етап нижчого університету. Світло

змінилося з бежевого на брунатне, з брунатного на темно-коричневе і зрештою перейшло в пітьму. Вітер ущух. Коли Елві

одчинила двері надвір, доріжку покривали два сантиметри

найдрібнішого пилу, а в небі мерехтіли зорі. Повітря мало дух

свіжоперекопаної землі. Якийсь аналог актиноміцети, подумала

Елві. Можливо, приніс вітер. А, може, й щось інше. Щось

чужіше, інопланетне.

Фелсія попрямувала до містечка, Фаєз — до своєї хатини.

Наскільки Елві могла здогадуватися, Фаєз досі лишався один із

двох-трьох інших членів наукової команди, хто досі спав один.

Останні спарувалися Судьям і Толерсон. Лаберж і Мараваліс

недавно порвали стосунки, що були зав’язалися ще

наприпочатку подорожі, а це вже й посходилися — кожне з

кимсь іншим.

Секс не був дивиною для наукових команд. Факт

непрофесійності подібної поведінки урівноважувався тим, що —

особливо у тривалих, близько року, таких, як оця, експедиціях —

вибір потенційно можливих партнерів був і обмежений, і

назагал досить високовартісний. Люди є люди. Якщо Елві й

почувала якісь ревнощі взагалі, то це було не через чиїсь

конкретні з кимсь стосунки, а тільки через тугу за самою

інтимністю. Приємно було б мати когось, хто йшов би поруч

тебе у пітьмі після бурі. Когось такого, з ким би разом

прокидатися вранці. Задумалась: а яка ж статева політика

панувала серед родин Першої Висадки? Якби КЕХ додумалася

прислати сюди команду соціологів, то стаття про це вийшла б

цікавенна.

Перед нею, трохи праворуч, стриміли над обрієм руїни, мов

трохи темніша пітьма над довколишньою темрявою. Але що то

за світельце рухається поміж них? Малесеньке, блимавка якась.

Менше й за зірку в небі, а видиме тільки завдяки тому, що

рухалось. Знову хтось там бродить, поміж руїн. Забруднює собою

ту місцину. Розумом вона тямила, що дозволяє собі гніватися

через таке, бо ж це краще, ніж почуватись самотньою чи

провинною, але відчуття лютості, навіть попри те усвідомлення, дошкуляло цілком реально. Міцно стуливши губи, повернулася

до хатини. Вхопила ліхтарика, перевірила заряд батарейки, й

закрокувала до руїн, а тоненьке блакитне кружальце світла, підскакуючи, освітлювало їй дорогу. Дрібнесенький порох, мов

снігова пороша, не чинив опору її ногам, а стегна їй аж боліли, так шпарко вона туди швидкувала.

Коли ж наблизилася до руїн, здалося їй, ніби те світло рушило

в протилежний бік. Назад, до містечка. Та коли вона гукнула ту

людину, що ходила там зі світлом, ніхто не обізвався. Мало не

хвилину стояла вона в пітьмі, спершу почуваючись невпевненою

в собі, потім збентеженою і, зрештою, сердитою на саму себе

через те збентеження.

А до руїн вела широка стежка, якої не присипала навіть сього-днішня пилова буря. Видно було: тут проїхало щось досить

велике, бо сліди коліс часто вискакували з колій на свіжий

ґрунт. Хитаючи головою, Елві йшла далі стежкою, що огинала

невисоке підвищення й далі вже заходила до тих велетенських

інопланетянських побудов.

Усередині промінь її ліхтарика висвітлив стіни й