Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

ГЛАВА 8.1. Про угоди та чутки

 

{За ілюзії розплачуються дійсністю.

Лешек Кумор}

 

Степові простори, що відкривалися за колонами, були саме тим, що допомогло б відновити внутрішню рівновагу. Тутешні трави виросли вищі за людський зріст. Їх не турбувала ніяка велика живність, лише дзижчали мухи, пілікали коники і час від часу пролітали птахи. Сонце стояло в зеніті, оскільки під дах-навіс майже не проникали його промені. Лише синява, яка клубочилася ніби крізь стелю, кидала блакитні відблиски на присутніх.

– Ей, мала, про що розмріялася? Я можу допомогти? – знущальний тон Зеліни геть відбивав охоту милуватися природою. – Що ти робиш, рья…

– Те, що треба, – відрізала Лін, відкинувши меч, і допомогла богині сісти. – Ми хочемо додому.

– І?..

– Ти можеш нас повернути.

– Ні.

– Я знаю, що можеш. – Лін розізлилась, згадавши про діда Малдраба.

– Звісно, можу, – роздратовано запевнила Зеліна. – Але не буду.

– Чому?

– Ти мені не подобаєшся, принцесо. Це по-перше. По-друге, після зникнення Лана тільки мені дозволено залишати цей світ. І не роби здивовані очі! Ніколи не повірю, ніби хоч хтось не знає про Алана Ділейна! По-третє, ти ж не хочеш випустити з клітки некерованих божевільних, наділених величезною силою? Та не сердься, річ не про тебе! Я поклялась і не порушу клятву через примхи якоїсь принцеси. Можу лише пообіцяти не розповідати своїм підопічним про нові іграшки. Це дасть вам кілька тижнів відстрочки. Розв’яжи мене!

– Ти ж богиня!

– Ну і?..

– Чому б тобі самій не звільнитися?

– Хм. – Зеліна прислухалась до поради. – Кхм. – Хламида розпалася на дрібні клаптики. – Навіщо взагалі ви мене зв’язали?

– Не знаю. Так роблять у кіно! А що за божевільні?

Богиня гордовито посміхнулась і просвітила неуків, смакуючи подробиці цікавої легенди, що колись вразила континент. Нині її майже забули, та й у правдивості тої історії багато хто сумнівавсь, однак…

Лан не вбив Перших магів, вирішивши: сила, доступна братам, настільки унікальна, що знищувати її буде злочином проти магії. Довгі роки бранці перебували в Дивному Лісі, а потім правитель не-людей звернувся до богів Дванадцяти храмів по допомогу.

Він сподівався, що життєрадісність Зеліни допоможе братам полюбити життя. Але легендарний герой помилився. Опинившись у світі, де розумних мешканців було зовсім небагато, маги почали змагатися один з одним. Тепер їх залишилося лише двоє – найсильніших і найпідступніших. Вони ненавиділи все навколо і водночас були вимушені зберігати перемир’я.

Маги винищили сусідів, а богиня аж ніяк не бажала прикрашати їхню самотність. Брати мріяли вернутися до Головного світу, однак знали: повернення буде недовгим. Але зараз, коли Лан зник, Перших магів зупиняло одне: знайти шлях назад вони не могли.

– Якщо я створю для вас портал, мої ненормальні легко підхоплять його і перемістяться слідом. Хоча… Відверто кажучи, мені начхати, що буде з тим світом. Та клятва зв’язує руки! Щоправда, є винятки… Не радій, мала, вони не про тебе. Ого, твій друг навіть зрадів. Правильно, хлопчику, тут я тобі заснути точно не дам!

Карі почервонів. Потім зблід. І позадкував до густої ​​трави.

– Чим – ти – йому – загрожувала? – чітко вимовляючи слова, звернулася Лін до богині.

Та поблажливо поморщилась і спробувала вдати, ніби говорять не до неї. Не вийшло. Важко ігнорувати дві пари очей у безпосередній близькості до твоїх власних, одна з яких аж випромінює злість найвищого ґатунку, а друга дивиться аж ніяк не в обличчя. І обом фізіономіям байдуже, богиня ти чи просто мимо проходила… І магічний імпульс, що міг би розірвати нахабних тварюк на шматки, ніяк не хоче випускатися, немов заклинило його… Або ніби він взагалі не створився. А пильний погляд у злющі карі очі (раптом спрацює!) дає не дає жодного ефекту…

Ні! Він дає розуміння:

– Чужа! – закричала Зеліна.

Здавалося б, чого лякатися? Чужа то й чужа, не монстр же якийсь. Але руда знала двох чужих, і один із них став легендою.

У сказань багато варіантів, і з’ясовувати з непоказною дівкою, хто крутіший, богині перехотілося. Втім, своїм вереском вона перелякала і противників – обидва відсахнулися, зблідли… Метаморф мало не впритул підібрався – придивляється, чи не ображають його улюблену принцесу.

Принцесу, угу! Але чужі таємниці Зеліну не цікавили – своїх вистачало.

– Вони знають? – підморгнула вона.

– Майже, – ухильно відповіла Лін.

Богиня вирішила, що в секрет посвячений тільки білявий хлопець, бо ж чорнявий он як прислухається, намагається щось зрозуміти… Ну-ну, вперед… хлопчисько!

– Вітаю, ти і є той виняток, який дозволить мені порушити клятву. Добре подумай, мала, чи варте ваше повернення нової війни! Якщо передумаєш, я всім колегам із інших храмів розповім про твою мужність і шляхетність, якщо ні – приберу тебе зі снів цього милого парубійка. Ніби як відплачу за звільнення мого світу від рехових магів. Думай скільки завгодно! До речі, тут час іде точно так, як там. – Зеліна тицьнула пальцем кудись вгору.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍