Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 21

Чоловік увірвався в салон немов ураган, єдине, що говорило про хороший настрій - це широка посмішка, яка не злазила з його обличчя.

Дивно, вони перервались на не дуже позитивній ноті. Але те, що Євген легко та спокійно абстрагувався від негативних переживань - захоплювало Тасю. 

— Все нормально? — поцікавилась вона, поправляючи пасок безпеки.

— Більше ніж. Тут працює мій знайомий. Сказав, що на наступні вихідні планує похід в гори. Запрошував приєднатись, — Женя протягнув їй каву, та хот-дог, хоч Тася його і не просила про це.

— Дякую, але кави було б достатньо, — зашарівшись, мовила вона.

— Слухай, я зробив так, як вважав за необхідне. Я бачив, що ти не поснідала, катала лише лохину по тарілці, хоча стіл гнувся від страв. Якщо ми вже плануємо сьогодні велику справу, то давай вже бути хоча б ситими. Ти ж не хочеш впасти з голоду при колишньому? Чи готова вдарити  в бруд обличчям?

— Та мені після вашої Чучундри вже нічого не страшно, — гиготнула Тася.

— Скажи? Так і знав, що вона тобі сподобалась, — відгукнувся чоловік, на мить відволікшись від дороги.

— Вона мені, може й сподобалась, але я на вашу ферму більше точно ні ногою.

— Та годі тобі.  Вона зазвичай себе так не поводить, — наголосив Євген. — Чи тебе до бабки зводити, щоб пошептала тобі?

Від подібної згадки Тасю трохи сіпнуло. Вона не довіряла  таким методам “лікування”. А якщо ще згадати той вечір, на який її потягнула Ольга, то дівчина й досі здригається від передбачення.

— Тобі точно не буде важко кататись зі мною увесь день? — раптом перевела тему дівчина, розуміючи, що до попередньої вони вже не повернуться. Якби Женя хотів, то сам би розповів. А лізти чужій людині в душу їй не хотілось, тому варто було поговорити про щось, що не викликало в них негативних емоцій.

— Ні, — легковажно відмахнувся. — Насправді, мені теж треба до столиці. Тому, як тільки розберемось з твоїми адюльтерами, то поїдемо вже по моїх справах.

Чесно кажучи, після його слів Тасі значно полегшало. Все-таки не через неї він їхав до столиці. Прямо тягар впав з плечей.

— Може тобі краще було б якогось віскі взяти? Для хоробрості, так би мовити, — оглядаючи дівчину, мовив Женя.

Він помічав, як сковано вона себе поводила, намагалась втиснутись в сидіння, не завдавати жодного клопоту. Ця дівчина не знала власної цінності. Напевно підлаштовувалась в стосунках під партнера, от він і, скориставшись її простотою та наївністю вирішив знайти собі когось подібного до себе.

— Боюсь, що в такому випадку, я точно не доїду до місця призначення.

Чесно кажучи, Женя тому й запропонував їй свою присутність. Все-таки коли за спиною є той, хто може бодай морально підтримати, то розірвати всі зв’язки набагато простіше. А він чомусь був впевнений, що Таїн колишній так просто дівчину не відпустить.

— Ну дивись, як знаєш. Моя пропозиція актуальна до самого Києва.

— Дякую, може я ще й передумаю. 

 До міста вони дістались на годину швидше, ніж планував Євген. Тася, з кожним кілометром відчувала, як повітря з грудей ніби викачували. Зустрітись з реальністю, як виявилось вона була не готова.

— Все нормально? — помітивши, що дівчина була сама не своя, поцікавився чоловік. — Мені зупинитись, хочеш подихати? 

— Ні, дякую, все добре. Не варто зупинятись.

— Куди я маю рухатись? — запитав Женя, натякаючи на те, що пора б вже дівчині назвати свою адресу.

— На Бажана.

— Це лівий берег? — перепитав чоловік, ввівши адресу  у навігатор. 

Тася мугикнула. 

—  Я можу пожартувати про лівий берег?

— Не варто, якщо хочеш залишитись цілим та неушкодженим. Та й взагалі жарт старий, як моя подушка. Міг би вигадати щось сучасніше,— Тася посміхнулась кутиками губ.

— А хіба я молодий, щоб знати жарти сучасної молоді? Який жартівник - такі й жарти.

— Справді? Тоді в тебе вже волосся сиве мало з'явитися.

—  Та воно вже є! Я потім покажу тобі де саме, — Женя шикнув, бо якийсь розумник вирішив підрізати його на мосту.

Але сидячи на пасажирському сидінні, Тася спостерігала за тим, як поводив себе Женя за кермом і мимоволі проводила аналогію з Леонідом. Її наречений був ризиковим водієм, постійно перевищував швидкість, через що їм регулярно приходили штрафи. Які, до слова, сплачувала лише Таїсія.

А Женя навпаки, з ним приємно було знаходитись в дорозі, адже не було ніяких різких рухів та ризикових маневрів незрозуміло для чого.

Йому можна було довіритись, що дівчина й зробила, трохи розслабившись.

Вже через сорок хвилин вони були біля її під’їзду. Відкриваючи двері ключем картою, вона переводила подих. Відчувала за своєю спиною важкі та впевнені кроки Жені й сама заряджалась цією сміливістю.

На потрібному поверсі чоловік схопив Тасю за лікоть, зупиняючи її.

— Стривай, — тихо промовив він, бо відлуння було дуже голосним. —  Я хочу дати тобі одну пораду, хочеш приймай її, а хочеш ні, діло твоє. Але для того, щоб голос не тремтів, повернись у той день, коли ти тільки дізналась про зраду, і ту образу, яку ти відчула акумулюй у злість. Вона допоможе тобі сміливо дивитись йому у вічі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍