Вікторія Грош (Rouce) - Випускний клас, Вікторія Грош (Rouce)

— О, пам’ятаю яка Даринка була — сказала бабуся.

— Мам, дай я Андрію бульйон дам, поки не охолов. Нехай п’є, а ти розповідай, якщо хочеш — тітка Поліна дала мені велику чашку бульйону та два шматочки батона. Після мама Даринки вийшла з кімнати, а бабуся залишилась біля мене. Вона почала дуже цікаві історії розповідати про Даринку, про переїзди. До першого переїзду у Даринки було цікаве життя. Особливо той песик згадався, якого вона принесла додому. Виявляється Даринка з самого дитинства обожнює тварин, бо якби її не зупиняли, то вона б зробила з будинку в якому жили притулок для багатьох тварин. Але зараз я щось не помічав того, щоб вона якось добре ставилась до тварин. Але ж то було давно. Ще трохи розповіла про повітряну гімнастику, що у Даринки й травми якісь були та вона все ж не покинула гімнастику, адже це їй подобається.

Ось так за розмовою я випив весь бульйон, після мені дали таблетку та залишили одного в кімнаті. У кінці розмови до нас всіх підійшов тато Дарини та нагримав на бабусю та маму, тому що вони не дають мені відпочити та й взагалі розмовляють між собою. І сказав, щоб тітка Поліна мені не казала, щоб я не доторкався до телефона, бо це вже занадто. І я повинен таки визнати, що це вже занадто.

Стрілки на годиннику вже стоять на позначці 15:30. Я почув голос Даринки. Нарешті вона прийшла, а після й голос своєї мами. Вони, здається прийшли разом. За декілька хвилин у кімнату забігла Даринка.

— Як ти?

— Нормально. Твоя мама така турботлива взагалі. Заходила до мене практично кожну годину, питала як я себе почуваюсь

— Ну, так. Я це знаю. До речі, я твою маму біля під’їзду зустріла

— І де вона зараз?

— Розмовляє з моїми батьками. Ходімо до них — я встав з ліжка. Я відчуваю, що вже ніби краще себе почуваюсь, хоча може мені це здається. Даринка швиденько переодяглась в домашній одяг. Ми вийшли в кухню де сидять всі. А тобто мама, тато, бабуся Даринки та моя мама. Вони всі подивились на нас. Мама однокласниці нічого не сказала по типу “Чому встав? Лягай у ліжко”. Можливо й сказала б якби моєї мами тут не було. Натомість вона дала мені маску. Я її одягнув і ми сіли за стіл. Хоча навіщо мені здалась та маска я не розумію, якщо після мені дали випити гарячого чаю. Ще й сказали поміряти температуру, яка виявилась 37.5.

— Андрій у нас частенько хворіє... точніше раз у рік це точно — сказала мама — тому я не здивована. Це Сашко не хворіє часто. Коли Андрій хворів, то Сашко залишався у своєї дівчини, жив там

— Вже хтось знає, що я хворію?

— Я татові сказала. Він би прийшов, якби ж не треба було з Кірою сидіти. А то Настя кудись пішла, сказала, що хоче відпочити. А Сашко як завжди з Тонею

Ми посиділи так з пів години, після я з Дариною пішли у її кімнату, а мама залишилась у кухні з батьками однокласниці. Вони вирішили, що ще трохи порозмовляють.

Ми зайшли у кімнату. Я зразу ліг, бо поки сидів, зрозумів, що наче втомився. Даринка сіла поруч біля мене.

— Що там в школі?

— Уроки як завжди нудні. На алгебрі дійсно була контрольна. На фізкультурі таке трапилось, що просто жах. Ми грали у волейбол, хтось з хлопців навмисно кинув м’яч в Інну. Її після повели у медпункт, а після її на уроках не було. Таня, чомусь подумала, що це зробив не хтось з хлопців, а я. Але удар був такий... я б ніколи так м’яча не кинула. Завтра сказали, що буде всього три уроки, а після почнемо тренуватись танцювати вальс.

— А як же...

— Я танцювати відмовилась без тебе. Тому прийду додому раніше. Та й з ким я танцюватиму?

— Домашнє завдання задавали?

— Так. Без нього б з уроків не відпустили б. Там всього зробити геометрію. Нам класна керівничка вирішила ще й з геометрії контрольну зробити. Ще треба зробити хімію та біологію. Ось ці уроки у нас лише будуть. А після я додому прийду — Даринка розпливлась в усмішці.

Даринка розклала книги на ліжку та почала робити геометрію, вона мені пояснювала, що вона робить і чому так воно повинно бути. А я просто на це дивився та запам’ятовував. Це ж треба ще й контрольну з геометрії пропущу.

Коли мама вже зібралась йти, вона зайшла у кімнату та попрощалась зі мною. І сказала, щоб я лікувався тут. У мене таке відчуття виникло, що мама попрощалась зі мною назавжди. Типу живи тут й додому не приходь. Ні, звісно ж що це не так, але саме таке відчуття у мене зараз є.