Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

«А я гадав, що це я тут зверхній», — подумав Кевін, кивнув і поглянув на золотий ключ на долоні в Міріам. Схоже, він був зі щирого золота. Вона вгадала його думки.

— Він зі щирого золота. Я спитала про це Харона, а він відповів: так, звісно. І майже всміхнувся.

Кевін узяв ключ, перевернув його, а тоді зважив на долоні.

— Досить марнотратно, не думаєш?

Вона зірвала ключ із його відкритої долоні.

— Ой, не знаю.

Вона знизала плечима й ще раз поглянула на себе у дзеркало в коридорі. Перед цим вона ходила магазинами з Нормою та Джин, аби купити з цієї нагоди щось особливе. Її вибір здивував Кевіна: вузька чорна трикотажна сукня, яка так щільно облягала її тіло, що крізь матерію можна було навіть розгледіти обриси її ребер. Сукня не лишала її плечі голими, але викот у ній був такий глибокий, що груди було видно більш ніж наполовину. А ще вона вдягнула не звичайний бюстгальтер, а з пуш-апом, на що її вмовили Норма та Джин. Він тримався в неї під грудьми, підіймаючи та оформлюючи їх. У верхній частині її декольте виднівся звабливий яскравий рум’янець.

Це не Міріам, подумалося йому. Вона могла сексуально вдягатись і бути привабливою, але в жодному разі не так відверто. Вона була аристократичнішою, стриманішою й більше прагнула бути стильною й елегантною, ніж звабливою.

А ще вона ніколи так сильно не фарбувалася. Підводки та тіней для повік на ній було надто багато. У щоки вона втерла трохи рум’ян, а губи нафарбувала яскраво-червоною помадою, від якої вуста здавалися вологими.

Він помітив, що вона вирішила не вдягати кольє, що пасувало до золотих сережок із перлами з набору, який він купив їй на останній день народження. Утім, він не думав, що її треба прикрашати додатково. Міріам мала по-справжньому граційну шию, лінії якої плавно переходили в маленькі жіночні плечі, плечі, що так зручно лягали в Кевінові долоні, коли він пригортав її до себе для поцілунку. Просто відсутність прикрас на шиї підкреслювала її оголеність, і тому вона здавалася ще зухвалішою.

Волосся вона вклала зовсім інакше — розчесала й розпушила. Зачіска надавала їй дикого, непокірного вигляду.

Він нічого не мав проти цього загалом, але в цій сукні та з таким макіяжем у поєднанні з цією зачіскою вона здавалася дешевою, швидше схожою на вуличну повію. Так, у ній з’явилася якась нова чуттєвість, яка його хвилювала, але при цьому засмучувала.

— Що таке? Тобі не подобається мій вигляд?

— Він… незвичний, — якомога дипломатичніше відповів він.

Вона знову повернулася до свого відображення у дзеркалі.

— Так, звісно. Я подумала, що мені варто дещо змінити зовнішність. І Норма, і Джин вирішили, що я надто консервативна, — засміялася вона. — Тобі треба було бачити їхню пародію на типових небідних мешканок Лонг-Айленда — ну, сам розумієш: сталева щелепа, здушені голосні, гугнявість. Можна поглянути на он той лисячий палантин? — додала вона, копіюючи пародисток і вдаючи, ніби зайшла до крамниці з шубами.

— Я ніколи не вважав тебе типовою, люба. І ніколи не думав, що ти надто консервативна. Ти завжди була досить модною. Невже жінки твого віку і справді зараз так одягаються?

— Жінки мого віку? На Бога, Кевіне, — вона вперла руки в боки й насупилася.

— Я просто питаю. Можливо, я щось пропустив, запхавши носа в юридичні книжки.

— На мою думку, ми обоє дещо пропустили — пропустили більше, ніж усвідомлювали.

— Та невже?

Яка дивовижа, подумалося йому. Зовсім недавно він намагався переконати її в цьому, а тепер вона говорить так, ніби це він хотів залишитися в їхній тихій гавані на Лонг-Айленді.

— Тобі не подобається мій вигляд, так?

Вона почала копилити губи.

— Я не кажу, що не подобається. Він дуже гарний. Я просто не знаю, чи можу випустити тебе з дому. Мені доведеться всю ніч боронити тебе.

— Ох, Кевіне, — вона поглянула на наручний годинник, — ходімо вже. Ми дещо затримуємося.

— Ага, — кивнув він і відчинив двері. Коли вона пройшла повз нього, він цмокнув її в шию.

— Кевіне! Ти мені макіяж зіпсуєш.

— Добре, добре, — він підняв руки, а тоді з усмішкою нахилився до неї. — Щоправда, я вважаю, що цієї ночі ми зробимо дитинку.

— Згодом.

— Я можу зачекати… трохи.

Він засміявся, і вони пішли до ліфта. Коли відчинилися його двері і вони зайшли всередину, Міріам вставила золотий ключ під літерою «П» і повернула його, усміхнувшись Кевінові, коли двері зачинилися. Він захитав головою. Вона закинула ключ у свою маленьку сумочку, таку ж чорну, як і її сукня.

— Ліфт відчиняється в його вітальню, — прошепотіла вона, тим часом як ліфт поїхав угору.

— Знаю. Хлопці мені розповідали.

Однак, коли двері розійшлися, вони обоє на мить приголомшено заклякли на місці. Вітальня містера Мільтона була завширшки та завдовжки з перероблений верхній поверх складу. Посередині був фонтан, оточений круглим бордовим диваном з великими подушками та маленькими подушечками. Маленькі прожектори забарвлювали іскристу воду, що вилітала з величезної білої мармурової лілії посередині, в усі кольори веселки.

Підлога була вкрита товстим, пухнастим молочно-білим килимом; Кевінові подумалося, що такий килим хочеться погладити, ставши на коліна. На стінах висіли рубіново-червоні портьєри, що раз у раз чергувалися з картинами, здебільшого сучасними й майже завжди оригіналами. Деякі навіть, судячи з вигляду, були намальовані Гелен Сколфілд. Під стінами між різними предметами меблів стояли постаменти з кам’яними та дерев’яними скульптурами.

Віддалена стіна складалася з великих вікон, що про них так пристрасно розповідали в лімузині Дейв, Тед і Пол. Довгі портьєри повністю прибрали, відкривши приголомшливий вид на дахи Нью-Йорка. Далеко праворуч стояв рояль із золотим канделябром (зі щирого золота, здогадався Кевін). У лівому кутку була велика стереосистема, вбудована в стіни; її квадрофонічні динаміки теж були вбудовані в стіни й навіть у стелю. Попереду стояв пульт, а за ним перебував дуже худий чорношкірий диск-жокей, який супроводжував музику коментарями. Його чорна шовкова сорочка була розстебнута до пупа, а на тлі його шкіри кольору чорного дерева виблискував золотий медальйон на товстому золотому ланцюгу.

Кімнату освітлювали ряди заглиблених світильників уздовж стелі, а біля кушеток і крісел світилися кілька кришталевих ламп «Тіффані» та «Вотерфорд» різних форм і розмірів. Зовсім неподалік праворуч була оздоблена полірованим бутом барна стійка з довгою вузькою