Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

дубовою стільницею. Уздовж неї вишикувалися барні табурети з м’якими чорними сидіннями та високими стінками. За стійкою струшували та змішували коктейлі двоє барменів, неймовірно схожих один на одного; здавалося, ніби вони постійно спізнюються на якусь частку секунди, хоч як крутяться й вертяться. На підставці з дерева гікорі над ними висіли винні келихи, що виблискували, як діаманти.

Зовсім неподалік ліворуч містер Мільтон облаштував невеличкий танцмайданчик із малинових кахлів. Стробоскопічний світильник, який крутився над майданчиком, обливав гостей, які кружляли під музику, сумішшю з блакитних, зелених і червоних вогників. Танцмайданчик був оточений стіною дзеркал, тож світло відбивалося всюди, а танцюристи бачили власні рухи. Деяких, здавалося, заворожували власні рухомі зображення.

На вечірці вже було понад три десятки осіб. Кевін помітив, що кожну секретарку хтось супроводжує. Венді помахала йому з танцмайданчика. Помахала йому й Даяна, яка сиділа на дивані разом зі своїм супутником.

— Це дві наші секретарки, — швидко пояснив Кевін.

— Секретарки?

Міріам спершу поглянула на Венді, а тоді — на Даяну. Венді була одягнена в яскраво-блакитний брючний костюм з настільки відкритою спиною, що ззаду було видно половину її бюста. Даяна була в чорному трико та джинсах; її груди без бюстгальтера щільно прилягали до тонкої матерії.

— Не дивно, що ти щодня так рвешся на роботу, — поскаржилася Міріам.

Кевін відповів їй пустотливою усмішкою.

Але на вечірці всюди були вродливі жінки в супроводі чоловіків, одягнених у куртки та костюми. Захід видавався розкішним. Кімнатою ходили офіціанти в білих піджаках і чорних краватках та офіціантки в чорних спідницях і білих блузах, розносячи таці з явно смачними гарячими закусками, коктейлями та келихами шампанського.

Даяна відкинулася на спинку дивана, і двоє чоловіків заходилися годувати її виноградом, дражнячи, а тоді торкаючись її губ, аж доки вона не впускала до рота разом з виноградом пальці котрогось із чоловіків. Тоді ж Кевін почув ліворуч від себе жіночий сміх. Повернувшись, він побачив кількох жінок і чоловіків, які танцювали так близько одне від одного, що здавалося, ніби вони смикаються в сексуальному екстазі. Посередині великого приміщення плавно наближалася до стійки фігуриста руда жінка, боса й одягнена в щось схоже на комбінацію. На неї схвально дивилися навіть жінки. У яскравішому освітленні її груди стало видно повністю. Груди в неї все одно що оголені, подумалося Кевінові. Вона долучилася до двох чоловіків за стійкою, які наблизилися до неї так, наче вона — магніт, а вони — залізні.

Кевінові почало здаватися, що вони з Міріам прийшли на сучасний аналог римської оргії. Він відчував захват, збудження і веселощі. Не дивно, що молодшим партнерам так хотілося на чергову вечірку в пентхаузі.

На задньому плані, біля вікон, стояли містер Мільтон і молодші партнери, кожен із келихом шампанського в руці. Містер Мільтон був одягнений у щось схоже на шарлатний смокінг і широкі штани того ж кольору. Помітивши Кевіна й Міріам у відчиненому ліфті, він негайно сказав щось Полові Сколфілду. Пол кивнув диск-жокеєві за пультом, і музика зупинилася.

Усі принишкли. Містер Мільтон вийшов уперед.

— Пані та панове, дозвольте представити вам нашого нового молодшого партнера та його дружину, Кевіна і Міріам Тейлорів.

Усі присутні зааплодували. Кевін поглянув на Міріам і побачив, що вона радісно всміхається. Її очі блищали від захвату. На його пам’яті вона ще ніколи не мала такого яскравого вигляду; її природну зовнішність було видно крізь макіяж. Вона міцно стиснула його руку.

— Дякую, — сказав Кевін, киваючи всім зліва направо.

Містер Мільтон пішов до них, і музика залунала знову. Усі повернулися до своїх занять. Роззирнувшись у пошуках Норми та Джин, Міріам побачила, що вони махають їй із протилежного боку танцмайданчика. Десь посередині кімнати зліва спокійно сиділа Гелен Сколфілд, яка дивилася на присутніх із келихом білого вина в руці. Вона сиділа так тихо, що скидалася на ще одну алебастрову статую.

— Вітаю, — промовив містер Мільтон.

— Міріам, знайомся: містер Мільтон, — сказав Кевін.

Джон Мільтон узяв у праву долоню простягнуту руку Міріам, а тоді накрив її лівицею й усміхнувся.

— Міріам, мені розповідали, що ви дуже приваблива жінка. На мою думку, вони страшенно применшували дійсність.

Міріам зашарілася.

— Дякую. Зайве казати, що мені здається, ніби я вже вас знаю. Усі, з ким я зустрічаюся, дуже багато про вас говорять.

— І, сподіваюся, неодмінно добре, — він удав, ніби супиться на Кевіна.

— Нічого такого, що ви б могли поставити під сумнів, — запевнив Кевін, піднявши праву руку.

Джон Мільтон засміявся.

— Дозвольте мені знайти вам щось випити, а тоді відрекомендувати вас деяким моїм гостям. А трохи згодом, — промовив він, не відпускаючи руки Міріам, — ми побачимо, чи зможу я вмовити Міріам зіграти для нас на роялі.

— О ні. Вони вам розповіли, — вона докірливо зиркнула на Норму та Джин, які за цим спостерігали й широко всміхалися.

— У цьому не було потреби. Я про це знав. Ваша слава біжить попереду вас, — швидко додав він, і Міріам засміялася.

— Думаю, мені треба буде випити, — сказала вона.

Кевін засміявся, і вони втрьох пішли кімнатою, зупинилися біля одного офіціанта, в якого Джон Мільтон узяв їм по коктейлю, а тоді пішли знайомитися далі.

Кевін був вражений розмаїттям професіоналів, які приїхали на вечірку до містера Мільтона. Були присутні юристи з інших фірм, з-поміж яких про багатьох Кевін чув або пам’ятав ще з університетських часів, коли студенти-правники обговорювали ідеальні місця для роботи. Їх з Міріам відрекомендували двом лікарям-кардіологам. Він упізнав доволі знаменитого бродвейського актора, відомого своїми характерними ролями. Вони зустрілися зі знаним колумністом «New York Post», а згодом їх відрекомендували Бобові Мак-Кензі, помічникові окружного прокурора.

— Боб любить періодично зазирати до ворожого табору, — пожартував містер Мільтон, а тоді докинув удавано серйозним тоном: — Особливо тоді, коли в нас нова зірка.

— Я ще не зірка, — відповів Кевін і потиснув довгу руку Мак-Кензі. Мак-Кензі здався йому схожим на Лінкольна: щонайменше метр дев’яносто п’ять на зріст, довготелесий, але міцний, на що вказувала хватка. Мак-Кензі мав вузьке смагляве обличчя з глибокими сумними очима та різкими рисами.

— Проблема в тому, — сказав Мак-Кензі, — що всі, хто працює на Джона Мільтона, рано чи пізно стають зірками. А це ускладнює роботу прокуратурі.

Джон Мільтон засміявся і сказав:

— Послухай, Бобе, ми не ускладнюємо тобі роботу — ми змушуємо тебе показувати себе якнайкраще. Ти маєш