Ліза Фельдман Барретт - Як народжуються емоції

поточної ситуації. Ця сукупність передбачень є поняттям, створеним миттєво, за рахунок якоїсь суто психічної подібності серед випадків «Смутку». Знову ж таки, передбачення, найбільш подібне до поточної ситуації, стає її досвідом — випадком емоції.

• • •

Настав час мені прямо пояснити те, на що досі я лише натякала. Два явища, про які я говорю, насправді є одним і тим самим. Я кажу про поняття і передбачення.

Коли ваш мозок «конструює випадок поняття», на кшталт випадку «Радості», це рівнозначно словам про те, що ваш мозок «видає передбачення» радості. Коли мозок Софії видав 100 передбачень про дядька Кевіна, кожне з них було випадком миттєвого поняття «Дядько Кевін», яке вона сформувала, перш ніж обхопити ногу незнайомця.

Раніше я відокремлювала ідеї передбачень та понять, аби спростити деякі пояснення. Я могла б використовувати по всій книзі слово «передбачення» і ніколи не згадувати «поняття» чи навпаки, але передачу інформації легше зрозуміти з точки зору передбачень, що пролітають у мозку, тоді як знання швидше розуміються з точки зору понять. Тепер же, коли ми говоримо про те, як поняття працюють у мозку, ми повинні визнати, що поняття — це і є передбачення.

На початку свого життя ви будуєте поняття з детальних сенсорних сигналів (як помилку передбачення) від вашого тіла та світу. Ваш мозок ефективно стискає сенсорні сигнали, які приймає, точнісінько як YouTube стискає відео, виділяючи подібності з відмінностей і врешті створюючи ефективний, мультисенсорний підсумок. Як тільки ваш мозок засвоїть якесь поняття таким чином, він може запустити цей процес у зворотному напрямку, розгортаючи подібності у відмінності для конструювання випадку цього поняття, дуже схоже на те, як ваш комп’ютер чи смартфон розгортає вхідне відео YouTube для показу. Це і є передбачення. Вважайте передбачення «застосуванням» поняття, модифікацією активності у ваших первинних сенсорних та рухових ділянках, а також виправленням чи удосконаленням у разі потреби.

Уявіть, що ви — у торговельному центрі, як я була тоді з моєю донькою, і переходите від крамниці до крамниці. Тут повно звуків, навколо метушаться люди, вітрини забиті спокусливими товарами з обіцянками знижок, і ваш мозок, як завжди, зайнятий видачею тисяч одночасних передбачень. «Переді мною якийсь рух». «Рух ліворуч від мене». «Дихання сповільнюється». «У животі бурчить». «Чую сміх». «Я спокійна». «Обличчя всі незнайомі». «Бачу сусідку». «Бачу того приємного хлопця, що працює на пошті». «Бачу мого дядька Кевіна». Давайте скажемо, що ці три останні передбачення про людей є випадками поняття «Радість», що стосуються відчуття зв’язку із друзями. Ваш мозок водночас конструює багато випадків цього поняття на базі минулого досвіду в подібних ситуаціях, коли ви несподівано натикалися на друзів. Кожен випадок має якусь імовірність бути правильним у цей конкретний момент.

Зосередьмося на одному з цих випадків — вашому передбаченні, що ви несподівано бачите в торговельному центрі вашого любого дядька Кевіна. Ваш мозок видає це передбачення, бо колись у минулому ви бачили дядька Кевіна в подібній ситуації та пережили відчуття, які категоризували як радість. Наскільки добре це передбачення відповідає вашим вхідним сенсорним сигналам зараз? Якщо відповідає краще, ніж усі інші передбачення, то ви переживаєте це відчуття радості. Якщо ж ні, то мозок скоригує це передбачення й ви, можливо, переживете випадок розчарування. Або, якщо потрібно, ваш мозок змусить передбачення відповідати сенсорним сигналам, і ви помилково сприймете за дядька Кевіна когось іншого, як це зробила Софія в торговельному центрі того дня.

Отже, ви — там, стоїте в центрі, і ваш мозок повинен визначити, чи його передбачення дядька Кевіна таки стане сприйняттям і скерує ваші дії, чи потрібне коригування курсу. Для визначення деталей мозок розгортає підсумок усіх сенсорних сигналів у величезний каскад більш детальних передбачень, на кшталт розпакування відео YouTube для перегляду або на кшталт додавання води до зневоднених продуктів, аби зробити їх їстівними. Цей процес, показаний на рис. 6.1, є тим самим, що будує поняття з деталей, але у зворотному напрямку.

Наприклад, коли передбачення «Радості» сягає верхніх відділів зорової системи, це передбачення може розгорнутися в деталі, скажімо, зовнішності дядька Кевіна, бачите ви його обличчя чи ні, та одягу, який він носить. Ці деталі самі є передбаченнями на базі ймовірностей (наприклад, дядько Кевін ніколи не носить сорочку в клітинку), тому ваш мозок може порівняти моделювання з фактичними сенсорними сигналами, прорахувати та виправити будь-які помилки передбачення. Це відбувається не в один крок, а в мільйони частинок та шматочків (як петлі передбачення, про які йшлося в розділі 4). Кожна зорова деталь, у свою чергу, розгортається в іще детальніші передбачення для (скажімо) кольорів, текстури сорочки тощо, кожне з яких охоплює більше петель передбачення, каскадування та розгортання. Цей каскад закінчується в первинній зоровій корі мозку, що відображує ваші зорові поняття найнижчого рівня у вигляді торнадо мінливих ліній та країв.

З усіх можливих місць каскади починаються всередині нашої старої подруги інтероцептивної мережі[13]. Ось де у вашому мозку конструюються мультисенсорні підсумки. Закінчуються ж каскади у ваших первинних сенсорних ділянках, де відображуються найкрихітніші деталі вашого досвіду, і не просто для зорового образу, як у нашому прикладі, але й для звуку, дотику, інтероцепції та решти чуттів.

Якщо один каскад передбачень відповідає за вхідні сенсорні сигнали — перед вами дійсно дядько Кевін, його волосся заплетене конкретним чином, на ньому конкретна сорочка, його голос звучить конкретним чином, ваше тіло перебуває в конкретному стані і т. д., — то ви сконструювали випадок радості, пов’язаний із відчуттям єднання з друзями. Тобто весь каскад полягає в цьому випадку поняття «Радість», коли ви мигцем бачите дядька. Ви почуваєтеся щасливими.

Каскад поняття розкриває нейронні причини кількох тверджень, які я зробила раніше в цій книжці. По-перше, ваш каскад передбачень пояснює, чому якийсь до­свід, на кшталт радості, відчувається запущеним у дію, а не сконструйованим. Ви моделюєте випадок «Радість» іще до завершення категоризації. Ваш мозок готується виконувати рухи у вашому обличчі й тілі до того, як ви відчуєте якийсь потяг до руху, та передбачає ваші сенсорні сигнали до того, як вони виникнуть. Тому емоції, схоже, «відбуваються» з вами, коли фактично ваш мозок активно конструює досвід, стримуваний станом світу та вашого тіла.

По-друге, каскад пояснює твердження, яке я зробила в розділі 4, що кожна думка, спогад, емоція чи сприйняття, які ви конструюєте у своєму житті, містять у собі щось про стан вашого тіла. Ці каскади запускає ваша інтероцептивна мережа, що регулює ваш бюджет тіла. Кожне передбачення, яке ви робите, та кожна категоризація, яку завершує ваш мозок, завжди пов’язані з активністю серця та легень, метаболізму, імунної функції та інших систем, що роблять внесок до вашого бюджету тіла.

По-третє, каскад також підкреслює нейронні переваги високої емоційної гранулярності — явища (описаного в розділі 1) конструювання більш цінного емоційного досвіду. Коли ваш мозок конструює численні випадки «Радості» при вигляді дядька Кевіна, він повинен відсортувати, який із них найбільше нагадує ваші поточні сенсорні сигнали, аби стати переможним випадком. Це велика робота для вашого мозку з певною метаболічною вартістю. Але уявіть, якби англійська мова мала більш специфічне слово, ніж «радість», для відчуття єднання з близькою подругою, на кшталт корейського