Меланія Арт - Незамінна для нього, Меланія Арт

– Добре, дякую, – посміхнулася йому, а потім ще згадала одну річ. – Марку, а ти не міг би мені дати в щось переодягнутися? Мої речі домашні тхнуть димом, їх треба в пралку одразу, – мені трохи було соромно звертатися з таким проханням.

– Без питань, зараз принесу, – його зовсім це не збентежило. 

Він вийшов і повернувся за хвилину з футболкою та шортами.

– Тримай, трішки не по розміру, звісно, – пожартував.

– Обожнюю великий вільний одяг, тому, можливо, я й не захочу повертати тобі їх, – підморгнула, а потім сама себе налаяла подумки, адже почала відкрито фліртувати. – Гм, тобто, все добре, дякую й за це, – вирішила трохи виправитися.

– Можеш не повертати, буде мій тобі подарунок, – Марк, здавалося, не помітив останніх слів. – Давай свої речі, одразу закину першу партію пратися.

– Не потрібно, я сама можу це зробити, коли вийду з душу, – не зручно було, що Марк буде займатися пранням моїх речей.

– Не починай, так буде скоріше. 

Він просто взяв мою валізу і вийшов з кімнати, щоб я не почала сперечатися. Добре, хоч білизну поклала в сумку спортивну, з якою була в офісі, адже було б взагалі вже занадто.

Я довгенько простояла під теплими струменями води, ніби намагаючися змити з себе все, що сьогодні пережила. Закінчивши, одягнула речі Марка, в яких, до речі, відчувала себе максимально комфортно, і поспішила на пошуки кухні. Сподіваюся, господар не буде проти, якщо я щось пошукаю нам поїсти. З обіду нічого в роті не тримала, окрім води, тому зараз точно зможу хоч слона з’їсти.

Рай для всіх господинь, як я одразу охарактеризувала для себе це супер-приміщення, знайшовся швидко. Кухня була дуже великою, світлою та сучасною. Але найбільше мене в ній зацікавило те, що біля плити вже знаходився Марк і щось куховарив, а поряд з ним крутився Ігнатик, випрошуючи і собі смачненьке. Чесно, я перший раз бачила чоловіка, який добровільно щось готує. Тато в мене боявся плити, як чорта, та й колишні завжди обходили її десятою стороною. 

А ще – Марк теж вже переодягнувся в домашній одяг, і ця картина змусила мене на декілька хвилин реально "залипнути". До цього я бачила його тільки в закритому діловому одязі, а тут на ньому проста біла футболка, що гарно підкреслювала треноване тіло, а також спортивні бавовняні шорти, в яких неймовірно виділялася його… гм, ноги його гарно виділялися. Так, саме ноги. І ні на що інше я не дивилася, я ж скромна вихована дівчинка. Ну-у… майже.

– О, Еллі, ти вже закінчила, – нарешті чоловік мене побачив, але, дякувати Богу, не помітив, що я його розглядувала. – Я тут вирішив трохи поїсти зробити, адже неймовірно голодний. Впевнений, що ти теж.

– Ти просто думки мої прочитав, – посміхнулась. – Що сьогодні в меню?

– Я не кухар, але пельмені у мене виходять відмінні, – задоволено протягнув Марк і ще й бровима пограв. – Сподіваюся, ти таке їси?

– Звісно, – вже повністю розсміялася, – в студентстві ми з сусідами в гуртожитку іноді тільки завдяки цій шикарній страві і виживали перед стипендією.

– Це мені знайомо, – якось трохи засмучено промовив.

Мене зацікавила ця відповідь, тому я сіла за високий стілець, що знаходився біля барної стійки, яка заміняла тут стіл, і спитала:

– Керівник відомого продюсерського центру знає, як виживати на одних пельменях? 

– Я керівник лише пів року, ​​– почав пояснювати Марк, – а до цього не завжди мав можливість купувати собі щось витонченіше. Ось, готово, – поставив переді мною повну тарілку, від якої в мене аж слинки пішли, – приємного смаку.

– Навзаєм, – ми почали їсти, але довго змовчати я не могла. – А як ти взагалі почав працювати в “STARS Up” і дійшов до керівника, розповіси? Я думала, що так можна тільки по “блату”...

– Зазвичай так, але в мене трохи інша була історія і вона не на два слова. 

– Та я нікуди й не спішу, – мені було дуже цікаво. – Від адреналіну навіть спати не хочу.

– Я так само, насичений день вийшов. Ну добре, попиймо чаю і розповім одразу.

Я подякувала за пізню вечерю та одразу помила наші тарілки. За цей час Марк приготував ароматний чай і запропонував передислокуватися на диван у залі, щоб було зручніше. Не стала відмовлятися, вже дуже хотіла почути його історію. 

 – Тут починати треба з самого початку, – заговорив Марк, дивлячись у вікно. – Я взагалі з простої сім’ї. Батько загинув, коли мені було чотирнадцять років, а Мирославі – це моя сестра – всього десять. Мама, що працювала звичайною медсестрою, нас намагалася всім забезпечувати, але грошей постійно катастрофічно не вистачало. Я не зміг довго сидіти в матері на шиї, тому почав працювати всюди, де брали з такого віку. Через це часто прогулював школу, але вчився я гарно, і вчителі багато на що закривали очі. Було важко, але іншого вибору не було. 
    Після школи я не хотів йти в ВНЗ, щоб була змогла влаштуватися на повний день, але мама тоді влаштувала справжній скандал і змусила мене подати документи. Чесно кажучи, дуже їй вдячний за це, адже зараз я був би простим роботягою-вантажником, а не директором лейблу.
    Отже, тоді я гарно склав ЗНО і вступив на бюджетне місце на економічний факультет. На першому курсі мене мало не вигнали, адже часу на лекції та домашні завдання після роботи просто не вистачало. Я думав вже забирати документи, коли мама раптово знову вийшла заміж за чоловіка, в якого дуже закохалася. З ним вона і Міра переїхали до Праги, де Руслан – новий мамин чоловік – мав свій невеликий готель, тому нагальна потрібність в грошах зникла, що вже було й незвично для мене. Я відповідав за сім’ю понад п'ять років, а тут мені прямим текстом заявили, що тепер я мушу дбати тільки про себе, Руслан ще й хотів допомагати мені фінансово, але, звісно, я відмовився.