Гілберт Кійт Честертон - Хрест із сапфірами

Вона підійшла до священика, насупивши брови, і якось дикувато пригнулася, ніби бик, котрий опустив роги.

— Жодного з них не можна назвати добрим. — прошипіла вона. — Це погано, що капітан забрав усі ці гроші, та, на мою думку, те, що князь віддав їх, не набагато краще. Не лише в капітана гріх на душі.

Свяшеник відвернувся, його обличчя ніби проясніло, а губи прошепотіли лише одне слово «шантаж». У цей момент жінка оглянулася, її обличчя раптово зблідло, і вона ледь не зомліла. Двері безшумно відчинилися, і, ніби привид, з’явився блідий Поль. Ніби в якомусь фокусі у дзеркалах відобразилося п’ять блідолицих дворецьких.

— Його високість щойно прибули, — промовив він.

У цю ж мить повз перше вікно, ніби по освітленій сцені, пройшов чоловік. Мить пізніше він пройшов повз друге вікно, і численні дзеркала відобразили його орлиний профіль і чеканистий крок. Він був випрямлений та енергійний, але волосся було геть сиве, а колір обличчя нагадував колір слонової кости. Він мав короткий римський ніс із горбиком, худі і довгі щоки й підборіддя, та все це приховували вуса і величавість. Вуса були набагато темніші у порівнянні з бородою, і це робило його трохи театральним. Одягнений був також доволі молодецьки: білий циліндр, орхідея в петельці, жовтий жилет і жовті рукавиці, котрими він, до речі, розмахував, коли йшов. Коли дійшов до вхідних дверей, вони почули, що штивний Поль відчинив їх, а новоприбулий весело сповістив:

— Ну от, бачиш, я приїхав.

Містер Поль напружено поклонився й щось невиразно відповів, упродовж наступних кількох хвилин їхньої розмови ніхто не чув. А потім дворецький сказав:

— Все у вашому розпорядженні.

І князь Сарадін, розмахуючи рукавицями, весело увійшов до кімнати, щоб з усіма привітатися. І вони побачили ще одну дивовижну сцену — п’ять князів увійшли до кімнати через п’ять дверей.

Князь кинув свій білий циліндр і жовті перчатки на стіл і привітно простягнув руку.

— Я надзвичайно радий бачити вас тут, містере Фламбо, — сказав він. — Сподіваюся, це не буде нескромно, коли скажу, що добре вас знаю завдяки вашій репутації.

— Можна й так сказати, — сміючись, відповів Фламбо. — Я не страждаю надмірною вразливістю. А от про людей із незаплямованими чеснотами й достоїнствами подейкують нечасто.

Князь уважно зиркнув на Фламбо, та зрозумів, що в його відповіді не було нічого особистого, і також засміявся. Потім запропонував усім сісти й сказав задумано:

— Приємна місцина. Та тільки, побоююсь, тут нема що робити. Хоча риболовля тут нівроку.

У священика, котрий напружено і з дитячою серйозністю вдивлявся в князя, з’явилося химерне невизначене відчуття. Він дивився на сиве, охайно закручене волосся, жовтаве обличчя, худорляву і ніби піжонську статуру. Все це не було неприродним, але вчувалася тінь гри, так як це буває в актора, котрий стоїть в освітленні рампи. Якесь невимовне зацікавлення викликало ще дещо, а саме структура обличчя. Отець Бравн ніяк не міг згадати, чи він вже колись бачив цього чоловіка. Він виглядав, як старий і добрий приятель, але перевдягнений в інший одяг. Потім священик раптом згадав про дзеркала і ствердив, що оце дивне відчуття — це лише психологічний ефект помноження людських масок.

Князь Сарадін з надзвичайною радістю й тактом розподілив свою увагу між запрошеними. Коли дізнався, що детектив намагається вести здоровий спосіб життя і хоче з користю провести свою відпустку, то провів Фламбо на човні вниз рікою й показав найращі рибні місця, потім повернувся у власному човні і вже через двадцять хвилин приєднався до отця Бравна і з такою ж увічливістю занурився у філософські зацікавлення священика. Видавалося, що він однаково знається і на риболовлі, і на книжках, щоправда, не надто повчального змісту; він послуговувався п’ятьма чи шістьма мовами, щоправда, головним чином у жаргонному варіянті. Очевидно, жив у різних містах і серед найбільш строкатих прошарків населення, тому що в його веселих розповідях були присутні гральні клуби й курці опіуму, австралійські лісові розбійники або італійські бандити. Отець Бравн знав, що знаменитий у минулому князь Сарадін провів останні роки в постійних подорожах, та навіть не здогадувався, що ці подорожі були такі веселі, а їх репутація настільки сумнівна.

Отець Бравн помітив, що при всіх чеснотах князя як людини, котра постійно обертається у вищих колах суспільства, йому був притаманний дух неспокою і навіть ненадійности. Його обличчя було благородне, та в очах помітна нестримність; у нього був малий нервовий тік, як у людини, котра зловживає алкоголем або наркотиками, зрештою, чи він хотів цього чи ні, кермування домашніми справами належало не до нього. Всім займалися двоє старших слуг, а особливо дворецький, на котрому й тримався весь дім. Містер Поль був навіть не дворецьким, а радше економом, або камергером; обідав окремо, але майже з також ж пишністю, як і його господар; у всіх слуг він викликав почуття страху; і він, хоча й задля годиться, радився з князем, та робив це строго й стримано, так ніби був повіреним у справах, а не слугою. У порівнянні з ним похмура домогосподарка виглядала тінню. І справді, вона зовсім принишкла і отець Бравн більше не чув її вулканічного шепотіння, котре привідкрило таємницю про те, як молодший брат шантажував старшого. Священик уже не знав, чи вірити в те, що відсутній капітан насправді знекровив майно князя. Та в князеві було щось потайне й ненадійне, і вся ця розповідь видавалася геть невірогідною.

Коли вони врешті повернулися в довгу кімнату з вікнами й дзеркалами, жовтий вечір уже ліг на воду й гнучкі верби; десь закричав птах, ніби ельф відбивав ритм на малому барабані. І знову якесь відчуття про сумну й недобру зачаровану країну заполонило розум священика, наче сіра хмара.

— Сподіваюся, Фламбо повернеться, — пробурмотів він.

— Ви вірите в долю? — раптом запитав неспокійний князь Сарадін.

— Ні, — відповів гість, — я вірю в Судний день.

Князь відвернувся від вікна й пильно подивився на священика, а сонце, котре вже заходило, залишило тінь на його обличчі.

— Що ви маєте на увазі? — запитав він.

— Я маю на увазі те, що ми стоїмо не з того боку лаштунків, — відповів отець Бравн. — Нам видається, що справи, котрі тут відбуваються, нічого не означають, та вони мають своє значення деинде. Там на справжнього кривдника чекає відплата. А тут вона часто-густо випадає на долю не того, кого потрібно.

У князя вихопився якийсь дивний звук, подібний на тваринний; а очі блищали якось незвично на насупленому обличчі. І в цю мить у