Девід Гіббінс - Атлантида

— Глибина становить сімдесят п’ять метрів і збільшується. Незабаром маємо увійти до зони видимості об’єкта.

Катя вдивлялася в темряву крізь плексигласове віконце ліворуч від себе. Те, що спочатку здалося їй непроглядним мороком, виявилося сплетенням великих тіней і силуетів у глибині моря. Раптом у промені світла з’явився темний корпус затопленого підводного човна в усій своїй моторошній величі.

Костас потягнув за важіль управління та обернувся до другого пілота:

— Джеку, готуй шасі. Приготуйся до поштовху.

Катя разом із двома підводниками сиділа в головному фюзеляжі ДСРВ-4, глибоководного рятувального апарата, яким були обладнані всі кораблі класу «Сі» Міжнародного морського університету. На корпусі перед нею був розташований універсальний стикувальний пристрій, що з’єднувався з аварійним виходом буквально кожного підводного човна, дозволяючи групами по вісім-десять людей підіймати на поверхню моряків із субмарин, що зазнали аварії. Підводники здійснювали останні приготування перед з’єднанням із російською субмариною.

Двадцять хвилин тому вони востаннє побачили нечіткий силует «Сіквеста» серед бурхливих хвиль нагорі.

— Рухаюся точно на південь, глибина дев’яносто п’ять метрів.

Почувся глухий удар — вони опустилися на корпус субмарини. Перед ними височіла величезна бойова рубка. Навіть у сяйві прожекторів перископ і антени човна були ледь помітними над темними ілюмінаторами містка. Учені вперше могли оцінити гігантські розміри субмарини, тоннаж якої майже вдвічі перевищував тоннаж «Сіквеста», а довжина дорівнювала довжині футбольного поля.

Костас знов обернувся до Джека:

— Човни класу «Акула» були найтихішими з усіх побудованих у Радянському Союзі. Їхня обшивка не відлунювала: тонкі Гумові плити, нашиті на зовнішній корпус, здатні були поглинати активні імпульси гідролокатора. Ось чому ми опустилися досить тихо. Ця обшивка також полегшує стикування з корпусом за допомогою гідравлічних присосок на шасі.

Він зрушив уперед важіль управління, і ДСРВ пересунувся на кілька метрів ближче до стабілізатора. Вчені побачили вхід до аварійної шахти.

— Як і гадав Йорк, шахту зачинено та запечатано. Якби хтось намагався врятуватися, її було б відкрито.

Костас розрахував, що старі сходи мають бути розташовані під торпедним відсіком біля носового обтічника, а відтак, передній аварійний люк є для них найзручнішою точкою входу до субмарини. Катя повідомила, що навіть за некритичних аварійних ситуацій автоматичні перебірки мають відокремлювати реактор від передніх робочих відсіків, блокуючи приступ до торпедного відсіку через кормовий люк.

— Уперед, дуже обережно.

Аби скоординувати ДСРВ із потрібним відсіком субмарини, Костас використовував цифровий навігаційний дисплей. За мить почувся глухий стук: стикувальний шпангоут опустився на аварійний люк. Костас вимкнув навігаційну систему і потягнув за чотири держаки, розташовані навколо важеля управління, у такий спосіб посадивши ДСРВ на палубу та випустивши стабілізаційні опори з присосками.

— Стикування виконано.

Він скинув пас безпеки й обернувся до Каті та двох техніків:

— Треба провести останню репетицію наших дій. Гідролокатор глибокого проникнення на автоматичному підводному апараті засвідчив, що передня частина субмарини залишилася водонепроникною. В усьому іншому ми не впевнені, позаяк реактор та інше обладнання займають значну частину внутрішнього простору, але ці відсіки також можуть бути сухими.

Він обережно наблизився до стикувального пристрою. Те саме зробив і Джек.

— Безпосередньо під нами розташована передня аварійна шахта, — повідомив Костас. — У разі необхідності члени екіпажу збираються в цій камері й одягають дихальні апарати. Нижній люк зачиняється, камера наповнюється водою, і моряки виходять через верхній люк. Це так званий мокрий вихід.

— А сухий? — спитала Катя.

— ДСРВ стикується безпосередньо з зовнішнім аварійним люком, — відповів Костас. — У модифікованій «Акулі-1» люк на два метри заглиблено в корпус, що створює додаткову зовнішню камеру для безпеки рятувальної команди. Коли наш люк зачиняється, ми можемо стикуватися з корпусом, відкрити люк на ньому, викачати з зовнішньої камери повітря та за допомогою маніпулятора відкрити аварійний люк, розташований на два метри нижче. Потім застосовуємо зовнішній набір давачів ДСРВ для того, щоб установити, яким є середовище всередині корабля, і при цьому не наражатися на пов’язаний із цим потенційний ризик.

Костас дав підводникам знак, і ті зайнялися перебіркою. Вручну загерметизувавши камеру, вони перебралися до кормової частини підводного апарата та всілися біля невеликої панелі управління. Хтось повернув перемикач, і кожух над люком перед Катею відсунувся, відкривши плексигласову баню. Увімкнули прожектор, і баня засвітилася. Техніки почали знімати люк субмарини. Кілька секунд потому пролунав різкий свист: розпочалося відпомповування води з камери та наповнення її повітрям з одного із зовнішніх циліндрів ДСРВ.

— Тиск повітря в камері нормалізовано, — доповів один із техніків. — Активуємо маніпулятор.

Аби краще бачити, що відбувається, Катя втиснулася між Джеком і Костасом. Унизу рухалася тонка трубка, що закінчувалася пристроєм на кшталт обценьків. Маніпулятором за допомогою невеличкого важеля й навігаційної системи управляв один із техніків.

— Цей прилад орієнтується на різницю тиску, — пояснив Костас. — Ми наповнили камеру повітрям під тиском, який дорівнює тискові всередині ДСРВ. Тепер приєднаємо маніпулятор до люка, потягнемо його на себе та поступово почнемо знижувати тиск у камері. У якийсь момент люк має відкритися.

Вони почали мовчки спостерігати, як маніпулятор роз’єднує затискачі, що тримали центральну ручку люка. Докладено певних зусиль — і механічна рука напружилась. Технік, що сидів біля консолі, уважно дивився на екран зі збільшеним зображенням обшивки субмарини.

— Тиск один бар. Починаю зменшувати.

Він потягнув за клапан на трубі перед собою й підключив помпу, яка почала відсмоктувати повітря з камери.

— Тиск нуль дев’яносто п’ять. Нуль дев’яносто. Нуль вісімдесят п’ять. Нуль вісімдесят. Увага!

Чоловік закрив клапан, і всі побачили, як ляда люка злетіла вгору, наче підхоплена невидимою хвилею. Маніпулятор автоматично відсунувся та потягнув ляду вздовж бічної стіни камери. Тепер можна було зазирнути в середину субмарини. Промінь прожектора танцював на трубах та переділках нижнього проходу.

— Тиск нуль сімсот дев’яносто п’ять бар.

— Як і сподівалися. — Костас подивився на техніків. — Візьміть усі аналізи середовища, а потім ми нормалізуємо тиск.

Із зовнішнього відсіку в тіло субмарини опустився зонд, устаткований газовим спектрометром, лічильником Ґейґера та радіаційним дозиметром.

— Рівень радіації нуль шість міліберів на годину, менш ніж на борту авіалайнера. Загальний рівень токсичності помірний, ознак витоку газу чи хімікатів немає. Високий вміст аміаку, ймовірно, через розклад органіки. Кисень вісім і дві десятих відсотка, одноокис вуглецю вісім десятих відсотка, що трохи ризиковано для тривалого перебування. Температура плюс два градуси за Цельсієм.

— Дякую, Енді. — Костас скоса глянув на Джека. — Увійти туди — все одно що опинитися на вершині Евереста в теплому одязі і з повним ротом тухлих яєць.

— Ось і чудово, — відповів Джек. — Ну чому, коли ти береш ініціативу в свої руки, відразу трапляється щось подібне?

Костас усміхнувся та знову подивився на панель