Девід Гіббінс - Атлантида

— Енді, за допомогою чистого кисню нормалізуй тиск та застосуй газоочищувачі, щоб усунути вуглекислий газ.

Пролунав свист — ДСРВ почав закачувати до люка газ із зовнішніх циліндрів.

— Підводні човни класу «Акула» обладнані власними газоочищувачами, — повідомила Катя. — Якби ми їх могли включити, вони б усе зробили за нас. Човен також обладнаний пристроєм, що розщеплює морську воду та видобуває з неї кисень. Він може протягом багатьох місяців лежати на дні, а повітря в ньому буде чистішим і багатшим на кисень, ніж на поверхні.

Костас витер із чола піт і глянув на жінку:

— На це знадобилося б надто багато часу. Акумулятори, що живили ці системи, напевно розрядилися впродовж кількох місяців після того, як зупинився запасний дизельний двигун. Краще я використаю заряд акумуляторів ДСРВ для того, щоб увімкнути аварійне освітлення. Наш газоочищувач включає в себе спалювачі одноокису вуглецю та водню, а також хімічні фільтри.

Від панелі управління почувся голос техніка:

— Ми досягли нормального тиску. Очищення повітря буде закінчено за десять хвилин.

— Добре, — сказав Костас. — Одягаймося.

На дослідниках були щільні неопренові скафандри з кевларовою прошивкою — такий одяг годився майже для будь-якого середовища. Ці костюми являли собою вдосконалений варіант водолазних скафандрів, що були на озброєнні підрозділів біологічного та хімічного захисту військово-морського флоту США. Литки людей огортали гнучкі силіцієві ласти, які можна було натягти на ноги під водою.

Про всяк випадок Костас швидко нагадав їм «правила поведінки на затоплених російських субмаринах»:

— Імовірно, повітря там уже придатне для дихання, але я все одно пропоную використовувати дихальні апарати, що автоматично регулюють і підігрівають повітря, яке ми вдихаємо. До речі, щойно сенсори виявлять зниження рівня кисню в повітрі, увімкнеться його автоматична подача з додаткового балона.

Дихальна маска являла собою шолом із тонкого матеріалу на основі силіцію, що достеменно копіював риси обличчя. Одягнувши свій скафандр, Джек допоміг зробити те саме Каті. Тепер на спині в кожного висіла автономна система життєзабезпечення, яка включала в себе компактний дихальний апарат, багатоцільовий регулятор складу повітря та три титанові кисневі балони тиском у вісімсот атмосфер. Ці балони були дуже легкими й тонкими — вони разом важили менше, ніж старомодний акваланг.

Мініатюрний пульт управління в кожного на зап’ястку фіксував показання довколишнього середовища, зокрема визначав суміш газів, якою вони дихали. Гази змішувалися автоматично: комп’ютер брав до уваги глибину занурення, температуру та навіть особливості фізіології кожного водолаза.

— Ми постійно підтримуватимемо радіозв’язок із ДСРВ, — сказав Костас. — Не вимикайте його.

Після чергової перевірки обладнання Джек узяв із полиці над люком 9-міліметрову «Беретту 92FS», зарядив її обоймою з п’ятнадцяти патронів і поклав зброю разом із запасним магазином у водонепроникну кобуру, пристебнуту до стегна.

У погляді Каті читалося німе питання, але потім вона згадала нещодавню розмову про ризик, на який вони наражаються, і кивнула йому.

— За таких обставин зайвих застережних засобів не існує, — спокійно промовив Джек.

— Докторе Говард, термінове повідомлення із «Сіквеста».

— Дайте мені його на канал аудіозв’язку. — Джек відкрив обличчя і взяв у техніка мікрофон. — Це Говард, прийом.

— Джеку, це Том, — почувся крізь тріскіт голос капітана «Сіквеста». — Атмосферний фронт нарешті вдарив з усією потужністю. Тут сильна гроза, видимість упала до п’ятдесяти метрів. Сила шторму становить десять балів і зростає. Ситуація набагато гірша, ніж я сподівався. Більше не можу втримувати корабель так близько від острова. Повторюю, не можу втримати нинішньої позиції. Прийом. — Його схвильований голос заледве долинав крізь радіошуми.

Джек натиснув на кнопку відповіді:

— А який прогноз погоди? Прийом.

— Це один із найбільших штормів, зафіксованих цієї пори року впродовж усього періоду спостережень. Якщо бажаєте повернутися на корабель, робіть це зараз, бо потім буде пізно. Прийом.

ДСРВ був надто великим, щоб можна було спустити його через внутрішній стапель «Сіквеста», — його спустили на воду з кормових шлюпбалок. Учені з власного досвіду знали, яка небезпека пов’язана з поверненням підводного апарата на корабель у сильний шторм.

— А який у нас вибір? Прийом.

— Ви можете автономно пересуватися впродовж двадцяти чотирьох годин. Я маю намір відвести «Сіквест» на північ, за штормовий фронт, перечекати шторм і повернутися. Прийом.

— ДСРВ не здатен рухатися слідом за «Сіквестом» на такій глибині, — сказав Костас. — Акумулятори розраховані на рятувальну операцію: якщо ми пересуватимемося своїм ходом, їхнього заряду вистачить лише на кілька миль.

Джек помовчав і знову підніс до вуст мікрофона:

— Томе, я зв’яжуся з тобою за хвилину. Прийом.

Він мовчки обвів присутніх поглядом. Кожен із них так само мовчки кивнув. Енді та Бен були ветеранами ММУ: фахівець із підводних апаратів Енді виконував обов’язки головного асистента Костаса з технічних питань, а Бен до того, як почав працювати у відділі безпеки під керівництвом Пітера Гові, служив у спецпідрозділі морської піхоти. Обидва вони пішли б за Джеком куди завгодно: інтереси ММУ вони ставили понад усе.

Побачивши, що реакція миттєва та одностайна, Джек відчув викид адреналіну в кров. Вони зайшли надто далеко, щоб дозволити меті так просто вислизнути з їхніх рук. Тепер маневри «Сіквеста» напевно збудили зацікавленість їхніх опонентів, людей, які без щонайменших вагань знищили б будь-кого, хто став би їм поперек шляху. Дослідники розуміли, що в них є лише один шанс.

Джек знову взяв мікрофон:

— Ми залишаємося. Повторюю, ми залишаємося. Використаємо цю погоду: гадаю, кораблі наших ворогів також не зможуть наблизитися до острова. Поки ви будете в морі, ми спробуємо пройти крізь субмарину. Прийом.

— Зрозуміло. — Перешкоди робили голос Йорка ледь чутним. — Застосовуйте свій радіобуй лише в разі термінової потреби, адже його сигнал почують усі приймачі на багато миль звідси. Ми зв’яжемося з вами. Щасти вам усім. «Сіквест» відпливає.

Упродовж кількох секунд було чути лише дзижчання газоочищувачів і шум електромотора, що втягував до ДСРВ радіобуй.

— Десять хвилин уже минуло, — повідомив від пульту Бен. — Можете йти.

— Гаразд, ходімо.

Енді відімкнув стикувальний затискач. Люк без жодного опору відчинився назовні — тиск у ДСРВ і субмарині був однаковий.

Костас заліз до люка та ногами намацав скоби сходів. Уже опускаючи свою маску, він раптом зупинився:

— І ще одне.

Джек і Катя мовчки дивилися на нього.

— Це не яка-небудь «Марія Селеста»: коли «Казбек» затонув, на ньому був екіпаж із сімдесяти трьох людей. Можливо, побачене всередині нам не сподобається. Ми рухатимемося вперед уздовж проходу. Переділка в нас за спиною блокує реакторний відсік.

Костас добрався до аварійного люка та зазирнув усередину субмарини. Ліхтар на його шоломі кидав хиткі плями світла на вкриті трубами та дротами стіни. Джек вирушив був за