Девід Гіббінс - Атлантида

Джек і Костас піднялися на борт «Сіквеста» менш ніж годину тому і відразу разом із Йорком та Гові пройшли до конференц-зали. Шторм, що зранку загрожував із півночі, нарешті докотився до них, і Гові увімкнув систему водного балансування, що мала підтримувати корабель у горизонтальному положенні. Небо набуло лиховісного вигляду, і це ще дужче посилило хвилювання Джека, який хотів якомога швидше повернутися під воду. Але спочатку слід було щось удіяти з не менш зловісною силою, яка блокувала їхнє пересування дном моря, а для цього доводилося докласти чималих зусиль.

— «Акула» — це натівська класифікація кораблів такого класу, а «Казбек» — назва однієї з найвищих вершин Кавказу, — повідомила Катя, підходячи до пульта управління та з посмішкою передаючи Джекові каву. — У Радянському Союзі човни цього класу мали кодове позначення 971.

— Звідки ви усе це знаєте?

Це спитав науковець на прізвище Лановскі, який приєднався до екіпажу «Сіквеста» у Трабзоні. Він носив прилизану зачіску та окуляри зі склом із гірського кришталю. У його погляді читалася відверта зневага до Каті.

— Перед тим як писати дисертацію, я працювала аналітиком у відділі підводних кораблів розвідслужби радянського військово-морського флоту.

Науковець прикусив язика і протер окуляри.

— Ми вважали субмарини цього класу за найкращі універсальні засоби нападу, еквіваленти американських човнів класу «Лос-Анджелес», — додала Катя. — «Казбек» побудовано в Комсомольську-на-Амурі 1988 року, а на воду спущено на початку 1991-го. Усупереч припущенням західних розвідок, такі човни були оснащені лише одним реактором. Субмарина має чотири 650-міліметрові і шість 533-міліметрових пускових установок для різноманітних видів зброї, у тому числі крилатих ракет.

— Але ядерних боєголовок на «Казбеку» не було, — впевнено заявив Йорк. — Це не носій балістичних ракет. Мене понад усе дивує те, що росіяни щосили намагалися тримати втрату човна в таємниці. Про технічне обладнання цих човнів Захід уже знав: адже перші кораблі цього класу з’явилися ще в середині вісімдесятих. Незадовго до того, як вийти у відставку, я відвідував бази субмарин Північного флоту в Ягельній, що біля Мурманська. Це відбувалося в рамках угоди про скорочення кількості стратегічного озброєння. Там нас запросили на екскурсію, присвячену останній із побудованих «Акул». Ми побачили все, за винятком реактора і тактичного оперативного центру.

— Коли два роки тому група з нашого університету «чистила» Владивосток, нам довелося списати один із човнів серії «Акула-1», — додав Костас. — Я особисто брав участь у його розбиранні.

— А що трапилося з «Казбеком»? — спитав один із членів команди. — Щось негаразд із атомним реактором?

— Саме цього ми тоді боялися, — сказав Мустафа, виходячи вперед. — Якби розтопилася активна зона реактора, то це призвело б до значного витоку радіації, загибелі екіпажу та забруднення моря на багато миль навколо. Але наше обладнання не зафіксувало в тому районі жодного підвищення рівня радіації.

— Хай там як, подібні халепи зрідка призводять до розтоплення активної зони реактора, — повідомив Йорк. — Як правило, вони навіть зменшують радіаційне випромінювання. До того ж пошкодження реактора — це ще не кінець. Завжди можна запустити резервні дизельні двигуни.

— Те, що ми невдовзі побачимо, мабуть, дасть відповідь на це запитання, — сказав Костас, привертаючи їхню увагу до відеомонітора над пультом управління. На ньому відтворювався запис, зроблений «Акваподами» на дні. Скерувавши на монітор пульт дистанційного управління, Костас швидко прокрутив низку неймовірних слайдів: бика-сфінкса, піраміди… Але потім зображення стало менш чітким. Костас зупинив картинку на складній металевій конструкції. Там, де світло прожекторів відбивалося від осадових порід, що плавали у воді, навколо затонулого корабля світився ледь помітний ореол.

— Справа у кормі, — сказав Костас. — У Гвинті, або що там від нього залишилося. Сім лез анітрохи не ушкоджені, однак сам Гвинт геть відрізаний. Ця штука на передньому плані — це нижній стабілізатор, а зверху можна розгледіти високий кормовий стабілізатор, наявний у човнів класу «Акула».

— Мабуть, удар був надзвичайно потужним, — сказав один із членів екіпажу.

— Перед підняттям на поверхню ми оглянули східну піраміду, — вів далі Костас. — На поверхні кам’яних блоків, на розі, протилежному до вулкана, є значні пошкодження. Ми вважаємо, що субмарина на максимальній швидкості у тридцять вузлів ішла на північний схід. Екіпаж помітив пірамідальні структури надто пізно, щоб можна було уникнути зіткнення. Лобового зіткнення таки вдалося уникнути, але, різко повертаючи, човен зачепив піраміду кормою. Наслідки ви бачите. «Казбек» пройшов іще сто метрів, а потім його ніс застряг у розколині біля давніх сходів. Він опустився на дно між пірамідою і вулканом.

— Неймовірно! — вигукнув Йорк. — Це справжнє божевілля — йти на повній швидкості в безпосередній близькості від майже невідомого острова.

— Так, на човні напевно сталося щось лихе, — погодився Костас.

— Наскільки нам відомо, ніхто з екіпажу не вижив, — повідомив Йорк. — Однак навіть на стометровій глибині люди могли б скористатися рятувальними апаратами для підняття на поверхню. Супутникові системи стеження помітили б навіть одне мертве тіло, бо апарат був обладнаний мініатюрним радіопередавачем. Чому ж вони не випустили радіобуя? Щодо корпусу човна також виникають запитання. Ви кажете, що ушкодження були зовнішніми, однак жодних слідів пробиття корпусу немає. Чому екіпаж не випустив води з баластних баків? Човни класу «Акула» мають подвійний корпус, і їхній запас плавучості втричі перевищує цей показник для човнів з одинарним корпусом.

— Так, дуже цікаві запитання. — Джек вийшов із затінку, в якому стояв, слухаючи все це. — Не виключено, що ми знайдемо відповіді. Але нам не слід забувати про свою головну мету. Наш час швидко спливає.

Він став поруч із Костасом і обвів обличчя присутніх уважним поглядом:

— Наша мета — відшукати серце Атлантиди, а не розпалити знову холодну війну. Гадаємо, що текст із папірусу веде нас до внутрішньої частини вулкана, вздовж шляху для урочистих процесій, що пролягає від статуї бика-сфінкса до внутрішнього святилища. Ми виявили, що сходи закінчуються відразу за корпусом субмарини. — Джек схрестив руки. — Наша мета лежить під металевим циліндром сто вісім метрів завдовжки й вагою дев’ять тисяч тонн. Припускаємо, що з баластних баків не можна випустити воду. Навіть якби ми мали обладнання, за допомогою якого можна було б зрушити човен з місця, ці дії неможливо було б приховати від спостерігачів, і на нас за мить напалися б росіяни. Будь-яка спроба дістати допомогу призведе до того, що ми втратимо ініціативу. Атлантида перетвориться на легку здобич для Аслана та його банди мародерів. Нам доведеться назавжди обмежитися тими зображеннями підводного міста, які ви бачили.

Він помовчав і, поміркувавши, зробив висновок:

— Є лише один вихід. Ми маємо проникнути до субмарини та прорізати крізь її корпус шлях до