Йон Колфер - Артеміс Фаул, Йон Колфер

— Вмикай! Негайно, капітане Шорт!

Холлі глянула прямо в безжальні очі троля і натиснула кнопку. Дуже мелодраматично. Саме так воно і було б, якби фари спрацювали. На жаль, Холлі дуже квапилася і схопила шолом, якого розпотрошив Артеміс Фаул. Отже, ані «Сонікса», ані фільтрів, ані тунельних фар у неї не було. Галогенові лампи лишилися, та дріт Артеміс від’єднав, коли досліджував.

— От лихо! — видихнула Холлі.

— От лихо! — рявкнув Рут. — Що це в біса означає?

— Фари від’єднали, — пояснив Фоулі.

— О... — тільки і сказав Рут. Та й що іще він міг сказати?

Холлі дивилася на троля крізь напівприкриті повіки. Якби не знати, що тролі дурні, вона б присягнулася, що він вишкірився. Стоїть собі, кров скрапує з рани на грудях, а він вишкірився. Капітану Холлі Шорт зовсім не подобалося, коли на неї так дивилися.

— Прибери цю посмішку, — наказала вона і вдарила троля єдиною зброєю, що в неї лишилася. Головою в шоломі.

Хоробра дівчинка, нічого не скажеш. Але це те саме, що рубати дерево пір’їною. На щастя, слабкий удар мав побічну дію. На долю секунди кінці двох дротів з’єдналися, в одну з тунельних фар побіг електричний струмінь. У червоні очі троля ударили чотириста ватт сліпучого білого світла, і в мозок впилися сотні голок агонії.

— Хе-хе, — зраділа Холлі, і за секунду троль випустив її з рук. Вона пролетіла по паркету, незграбно підвернувши ногу.

Із тривожною швидкістю до неї наближалася стіна. Холлі з надією подумала, що, може, це той самий випадок, коли не відчуваєш болю. Ні, відповіла її песимістична частина, боюсь, що ні. Вона вдарилася об нормандський гобелен, той зірвався з гачків і впав на неї. Біль був нестримним і невгамовним.

— О-о-ох, — простогнав Фоулі. — Аж я відчув. Прилади все зафіксували. Сенсори болю аж зашкалило. Тобі пробило легені, капітане. На якусь мить ми тебе втратимо. Та не хвилюйся, Холлі, магічне зцілення уже почалося.

Холлі відчула, як по суглобах і венах потекли сині струмки магічної сили. Дякувати богам за жолуді. Щоправда, вона трохи спізнилася. Біль став нестерпним. Та перед тим, як утратити свідомість, Холлі випростала руку з-під гобелену. І впала на руку Батлера, торкнулася його шкіри. Дивно, але чоловік не був мертвим. Серце штовхало кров до розчавлених кінцівок.

«Зцілись», — подумала Холлі. І магічна сила потекла по пальцях.

Перед тролем постала дилема — яку з жіночок з’їсти першою. Вибір, вибір. І від того, що голова розколювалася від болю, а в грудях сиділа ціла обойма куль, легше вибирати не ставало. Нарешті він зупинився на жительці земної поверхні. М’якеньке людське м’ясо. Не порівняти з міцними м’язами ельфа, які не вжуєш.

Тварюка нахилилася до дівчини, підняла її підборіддя своєю жовтою лапою. По шиї петляли голубуваті яремні вени. Серце чи шия? Троль замислився. Шия ближче. Він пересунув лапу і помацав м’яку плоть. Один швидкий удар, і серце само викачає кров із тіла.

Батлер прийшов до тями, що здивувало навіть його самого. Він одразу зрозумів, що лишився живий, адже гострий біль пронизував кожен кубічний сантиметр його тіла. Не дуже добре. Може, він і живий, але ж шия вивернута майже під прямим кутом, тож тепер він навіть і собаки не вигуляє, не кажучи вже про те, щоб урятувати сестру.

Дворецький поворушив пальцями. Боляче, хоч кричи, та ворушаться. Дивно, що в нього взагалі лишилися моторні функції, враховуючи, як постраждав хребет. Пальці на ногах також, здається, в порядку, але то може бути фантомний рефлекс, сам він їх не бачить.

Кровотеча з рани в грудях припинилася, і думати було значно легше. Отже, він був у набагато кращому стані, ніж мав на це право. Що в біса тут відбувається?

Тут Батлер помітив синенькі іскорки, що спалахували на тілі. То в нього галюцинації — вигадав собі щось приємне, щоб відволіктися від неминучого. Дуже реалістичні галюцинації, варто зауважити.

Іскорки добігали місця травми і пірнали під шкіру. Батлер здригнувся. Це не галюцинації. Відбувається щось надприродне. Магічне.

Магічне? В мозку, який щойно повернувся до життя, тринькнув дзвоник. Ельфійська магія. Вона зцілює його рани. Він повернув голову, поморщився від болю, коли хребці стали на місце. На його лікті

лежала рука. З тоненьких ельфійських пальців вилітали іскри і текли до синців, переломів і розривів. Пошкоджень було багато, але маленькі іскорки загоювали їх швидко і старанно. Немов армія бобрів відновлювала греблю після урагану.

Батлер навіть відчував, як зростаються кістки і кров відливає від напівзасохлих струпів. Голова сіпнулася — стали на місце всі хребці. Раптом повернулася сила, адже магія відновила три літри крові, які він утратив через рану на грудях.

Дворецький скочив на ноги — дійсно скочив. Він знову був сам собою. Ні. Навіть кращим. Таким сильним він іще ніколи не почувався. Достатньо сильним, щоб знову накинутися на тварюку, яка схилилася над молодшою сестричкою.

Оновлене серце гарчало, як зовнішній двигун. «Заспокойся, Батлере», — наказав він сам собі. Гарячковість — ворог перемоги. Але як не заспокоюйся, від того, що відбувалося, легко було впасти у відчай. Ця тварина вже його вбивала, цього разу у нього навіть зигзауера не було. Своїх талантів було замало, і зброя не стала би зайвою. Щось вагоме. Чобіт зачепився за металевий предмет. Батлер опустив очі на уламки, що лишилися після троля... Чудово.

На екрані не було нічого, окрім снігу.

— Давай, — поквапив Рут. — Скоріше!

Фоулі протиснувся повз командира.

— От якби ви ще не загородили прохід.

Рут трохи посунувся. Особисто він уважав, що це проблеми кентавра, якщо він не може дістатися потрібної плати. Голова Фоулі зникла за панеллю доступу.

— Щось є?

— Нічого. Завади.

Рут постукав по екрану. Не дуже вдала думка. По-перше, не було і одного шансу на мільйон, що це дійсно спрацює, а по-друге, тому що плазмовий монітор був іще дуже гарячим після багатьох годин роботи.

— Дарвіт!

— До речі, не торкайтеся монітора.

— Ха-ха. Маємо час на жарти?

— Аж ніяк. Щось є?

Сніг перетворився на постаті, які можна було вже впізнати.

— О, тепер добре. Маємо сигнал.

— Я активував другорядну камеру. Боюсь, відео на ній не таке круте, втім, нам вистачить.

Рут нічого не сказав. Він дивився на екран. Мабуть, там кіно. В реальному житті такого не буває.

— Що відбувається? Щось цікаве?

Рут спробував відповісти, але у його військовому