Гюнтер Проділ - Вбивці на борту, Гюнтер Проділ

— Ці дев'ять годин — останній шанс Чесмена. Всі юридичні засоби затримати виконання смертного вироку були протягом майже дванадцяти років до останнього використані ним і його адвокатом. Тепер лишалась одна надія — на помилування від губернатора Каліфорнії.

Останні години Чесмен проводить за простим столом. Навпроти нього сидить директор в'язниці, а на задньому плані стоять, наче відлиті з чавуну, два охоронники з автоматами в руках — аби Чесмен не заподіяв чого директорові.

На столі телефон. Вісім разів до того дзвонив цей телефон, перш ніж Чесмена повели до газової камери. Вісім разів директор повідомляв йому, що страту відкладено. Вісім разів Чесмена відводили назад.

Чи задзвонить телефон удев'яте? Схоже, що це питання мало хвилює директора каторжної тюрми Діксона. Він із захопленням читає детективний роман Агати Крісті. Лише Чесмен не відриває погляду від телефону.

Про «смертника № 1» Америки багато писали й сперечалися, але 12-річне катування з 8-разовою відстрочкою страти — то лише один бік юридичного скандалу. Другим, — не менш скандальним, але далеко не так докладно описаним, — були методи, до яких вдавалися перед цим слідчі й суд.

Ким, власне, був цей відомий усьому світові Керіл Чесмен? Спочатку одним із багатьох тисяч злочинців-юнаків, наявність яких становить в Америці нерозв'язну проблему. У його рідних не було грошей, аби дати йому нормальну шкільну освіту. Батько, працюючи в кіноательє Голлівуду підсобним робітником, заробляв дуже мало. Коли Керілу було 6 років, його мати потрапила в автомобільну катастрофу і з того часу була паралізованою. Все, що батькові тяжкою працею вдавалося заробити, поглинало її лікування. Отже, синові не лишалось нічого іншого, як з ранніх літ працювати. Як — про це батько не питав, а уряд і його чиновники — й поготів.

Залишений напризволяще Керіл скоро пристав до групи малолітніх злочинців. Почалося з дрібних крадіжок, далі пішли крадіжки зі зломами, а потім — розбійницькі напади, У такий же спосіб, у який за нормальних обставин молоді хлопці стають слюсарями, мулярами, торговцями, Керіл опанував професію злочинця. Не потай, не за спиною поліції та офіційних органів, що займаються справами неповнолітніх, а навіть… під їх керівництвом.

У своїй книзі «Камера смертників № 2455», написаній Чесменом за роки ув'язнення в Сен-Квентіні, він змалював свої враження від виправної колонії: «Тут я вперше дізнався, як треба користуватися кольтом, кастетом і зварювальним апаратом. Тут я також навчився ненавидіти суспільний лад, охоронці котрого розклалися до кісток. Ми у в'язниці могли мати все: якісну їжу, дівчат, сигарети, наркотики, відпустки. Потрібні були лише гроші на підкуп наглядачів. Жоден з них не ставився до нас як до злочинців, коли ми мали можливість і бажання дати їм певну суму доларів. Тут я вперше дізнався про різницю між достойним громадянином і злочинцем у нашій країні. Шанований громадянин— це той, у кого є досить доларів, а злочинець — це той, хто, роблячи ці долари, дозволив себе піймати».

«Підкований» цими знаннями, Чесмен через рік вийшов на волю. П'ять місяців по тому він повернувся до колонії. Після серії з п'яти зломів сигаретних автоматів він ще на рік помандрував за грати. Потім протягом двох років застосовував набуті знання, здійснював один грабіжницький напад за другим і 19-річним був засуджений до 16 років ув'язнення в каторжній тюрмі. Через 7 років його випустили на волю з іспитовим строком. До цього спричинилася не зразкова поведінка у в'язниці, не виправлення, а той факт, що адміністрація в'язниць у США просто змушена передчасно випускати злочинців, засуджених до довгорічного ув'язнення — аби звільнити місце для інших.

Отже, Чесмен, тепер уже досвідчений, готовий на все брутальний злочинець-професіонал, знову опинився на волі. Він і не думав розпочинати порядне життя. Ще у в'язниці зав'язав стосунки з гангстерською бандою, що спеціалізувалась на шантажі і пограбуванні підпільних букмейкерів на бігах, скачках тощо. Через день після свого звільнення Чесмен приступив до цієї «роботи».

На той час, коли Чесмен в Лос-Анжелесі і його околицях «звільняв» букмейкерів від їх незаконних прибутків, а також побіжно вчинив кілька пограбувань в ювелірних магазинах і магазинах готового одягу, в околицях Голлівуду сталася серія брутальних < злочинів, до яких важко знайти аналогію навіть у багатющій історії американської криміналістики. Якийсь бандит вчиняв напади на закохані парочки, що шукали відлюддя в околицях Голлівуду. Він з'являвся на місце своїх злочинів у сірому форді з червоним прожектором, що ним звичайно користуються патрульні машини поліції. Погрожуючи пістолетом 45-го калібру, він спочатку віднімав у чоловіка бумажник, а потім примушував жінку залазити до його автомашини і найогиднішим чином ґвалтував її.

Все це тривало місяці, а злочинець (преса нарекла його «бандитом з червоним ліхтарем») перебував на волі. Це викликало обурення у пуританського населення Каліфорнії, почалися нарікання па поліцію, що в свою чергу могло призвести до неприємних політичних, наслідків.

Незабаром у Каліфорнії мали відбутися вибори губернатора. Всі найважливіші урядові пости в штаті були зайняті членами республіканської партії, в тому числі й посада начальника поліції. Невдоволення населення поліцією поширилося й на діяльність урядових органів республіканців узагалі. Опозиція демократів використала це в процесі передвиборної боротьби, і таким чином спіймання «бандита з червоним ліхтарем» стало для республіканців важливою проблемою їх політичного існування. Якщо вони хотіли добитися успіху на виборах, їх поліції треба було неодмінно викрити злочинця.

Зрозуміло, тузи республіканської партії насідали на начальника поліції, а той у свою чергу підганяв підлеглих, вимагаючи від них покінчити з невловимим злочинцем. Яким чином — байдуже. Тому, хто цього доб'ється, обіцяли грошову премію і підвищення у чині.

Отже, не дивно, що всі полісмени Лос-Анжелеса_ і Голлівуду тільки й робили, що полювали на сірий форд з червоним прожектором.

Підозра, що він і є «бандит з червоним прожектором», впала на грабіжника Чесмена 23 січня 1948 року. Поліцейська патрульна машина з екіпажем, що складався з двох молодих полісменів — Рірдона і Мея, повільно рухалась по голлівудській Вермонт-авеню у південному напрямку, до Лос-Анжелеса. Освітлений годинник на приладовій дошці показував 19 годин 40 хвилин, коли