Збігнєв Ненацький - Острів злочинців, Збігнєв Ненацький

могла бути надзвичайно корисною й зробити науці неоціненні послуги. Адже палеонтологи віддавна вміють відтворювати тварин за їхніми кістками. Знаменитий Кюв'є твердив, що йому досить одного зуба, аби уявити та відтворити істоту, якій належав той зуб.

Тож могло б здатися, що нема нічого простішого, як відтворити зовнішність людини. Проте це надзвичайно важко. При відтворенні тварини нас задовольняє загальна, «типова» схожість. Досить того, що вчений відтворює корову взагалі, і нікому не спаде на думку вимагати від нього, щоб це була конкретна Красавка чи Лиска.

Що ж до відтворення образу людини, то тут величезне значення має її раса, ба навіть родинна схожість. Адже якби професор Тарасов відтворив за черепом просто людину, то його праця не. мала б для кримінологів ніякого значення. Він мав відтворити (і відтворив) обличчя конкретної людини, ідентичність якого підтвердила здогади кримінологів.

У тому ж таки «Огоньку» (№ 21 за 1956 рік) можна знайти інформацію про цікаве досягнення ад'юнкта Військової медичної Академії В. П. Петрова, який відтворив «модель» обличчя вбитого (труп уже розкладався) так точно, що його впізнала мати.

Тож із цього виходить, що історію, яку розповіли нам автори детективної повісті, не вигадано. Правда, В. П. Петров мав справу з цілою головою — хоч уже й деформованою, — а не з черепом, як професор Тарасов, однак він зробив найважливіше: відтворив родинну схожість небіжчика.

Є підстави припускати, що автори пригодницької повісті, надрукованої в «Огоньке», мали на думці певного вченого і його наукові досягнення, а саме — антрополога й скульптора Михайла Герасимова. У великій науковій праці «Реконструкція обличчя за черепом» учений стисло виклав свою теорію. Ця книжка, що має 600 сторінок, складається на 90 відсотків з таблиць, діаграм і чисел і доводить, що на підставі самого тільки черепа можна відтворити справжній портрет небіжчика.

Навколо цієї цікавої книжки одразу спалахнула дискусія. Адже треба пам'ятати, що досі вчені взагалі не наважувалися відтворювати людські обличчя за знайденими кістками. Єдині спроби — із досить добрим результатом — це ідентифікація черепа на підставі портрета людини.

На початку минулого століття, через двадцять один рік по смерті Шіллера, склеп, де його поховано, відчинили і побачили аж двадцять три кістяки. Який кістяк великою німецького поета? Один череп порівняли з посмертною гіпсовою маскою Шіллера, але думки вчених у цьому питанні розбіглися. Суперечка тривала чотири роки. Тільки коли могильний склеп відчинили вдруге, знайшли череп, розміри якого співпадали з посмертною гіпсовою маскою поета.

У такий саме спосіб розпізнали останки багатьох видатних людей — Гайдна, Баха, Данте, Гете, Канта, Кромвеля. Та всі ці факти мають небагато спільного з археологією. Адже перед археологами завжди стоїть протилежне завдання — вони знаходять череп і по ньому хочуть відтворити портрет небіжчика. А як це зробити?

Ще в XIX столітті вчені намагалися розв'язати це важке питання. За тих часів антропологи розрізняли кілька типів черепів. Наприклад, вони твердили, що черепи негрів, монголів та європейців дуже різняться один від одного. Інакше кажучи, анатомія людської голови дозволяє твердити, що між кістяним рельєфом черепа й виглядом людського обличчя існує якась пряма залежність.

Деякі риси обличчя можна легко уявити, варто тільки глянути на череп. Видовженому черепові відповідає, безперечно, видовжена голова. Сократів череп не міг належати людині з низьким чолом, — будова черепа свідчить про тс, що Сократ мав високе чоло. Коли за життя у людини були висунуті наперед зуби, то такий прикус видно й на черепі.

Але ж чи можна на підставі самою тільки черепа віднайти риси обличчя? Цар Павло І мав надзвичайно кирпатого носа, а для більшості Габсбургів характерні великі грубі носи. Та хіба через це їхні черепи відрізнятимуться один від одного? А вуста? Бурбони славилися м'ясистими нижніми губами, це становило беззаперечну характерну рису всього їхнього роду. Чи з цього виходить, що, побачивши череп Бурбонів або Габсбургів, кожен з нас одразу скаже, що ці люди мали м'ясисту нижню губу чи грубий чималий ніс?

Ця проблема настільки складна, що більшість анатомів XIX і XX століть зовсім не займалися питанням взаємозалежності між будовою черепа і обличчям людини. Деякі анатоми взагалі заперечували можливість існування такої взаємозалежності. І спершу треба було провести величезну наукову роботу, аби подолати цей погляд. Тільки після численних експериментів можна було твердити, що певна будова черепа відповідає певному обличчю. Наприклад, у людини з кирпатим носом — своєрідна носова кістка, не така, як у людини з орлиним носом.

Однак таке твердження не задовольняло вчених. Треба було знайти взаємозалежність між будовою черепа і розміщенням тканини й м'язів обличчя, треба було віднайти постійні числові відношення між кістками черепа і будовою та виглядом носа, щік, уст та ін.

Доки ці проблеми не були розв'язані, всі спроби відтворити зовнішність людини за її черепом залежали від випадку.

А сьогодні вже можна сказати, що існує науковий метод. Варто ознайомитися з книжкою Герасимова, старанно вивчити його досвід. Та, здається, цікавіша інша дорога: спочатку дізнатися про наслідки цієї наукової роботи, а тоді простежити, в який спосіб дійшов до цього вчений.

Надзвичайно цікаво, що таких висновків домоглись у двох зовсім різних галузях науки — в археології та криміналістиці. Науковці цих галузей ставили перед собою зовсім різні цілі, а результат був однаковий.

Загляньмо до архівів слідчих органів та до архівів наукових інститутів.

… 1940 рік. Кафедра судової медицини в Москві провадила цікавий експеримент. У прозекторській інституту робили розтин небіжчиків. Ці люди загинули недавно за нез'ясованих обставин і лежали самотні, невпізнані. Тому кожного з небіжчиків ще до розтину сфотографували, бо докладний розтин тіла найчастіше деформує труп. Черепи небіжчиків надіслали в Ленінград, до лабораторії Герасимова, й запропонували йому відтворити обличчя цих людей. А фотокартки небіжчиків і опис їхньої зовнішності лишили в замкненому сейфі в Москві.

Герасимов відтворив обличчя померлих. На трьох наукових конференціях скульптор-антрополог продемонстрував реконструйовані голови, і вчені одностайно підтвердили: Герасимов відтворив обличчя людей