Джорджо Щербаненко - Тенета зради

бо в приміщенні було повно недопалків, не просто пожбурених на підлогу, а розкиданих повсюди, передовсім на прилавку, де безладно лежало залізне начиння для приготування відбивних, дерев'яна довбешка з ручкою, два-три різні завбільшки ножі, гак, на якому підвішують на вітрині м'ясо, і невелика сокира, що нею розрубують м'ясо для великих відбивних по-флорентійському. Безліч недопалків валялося й на столі поруч із прилавком, де різники розділяють четвертини коров'ячих туш на порції для продажу, недопалки були й на дерев'яній довбні, на довгому мармуровому столі, поміж великих сокир, серед шпичаків, на які наколюють великі шматки філе, на машині для розпилювання кісток та на м'ясорубці.

Дарма що було вже пів на одинадцяту ранку — незвичайно гарного травневого ранку, — всі лампочки в крамниці були ввімкнені, адже жалюзі на головному вході були опущені, зачинені були й двері чорного ходу. Освітлення у м'ясних крамницях завжди дуже яскраве — воно підкреслює сочистий червоний колір м'яса; тут же горіли всі шість ламп, нещадно все освітлюючи, наче в операційній палаті під час серйозної операції.

Велет зиркнув на годинника на зап'ястку: це був «вашерон», весь із золота, широкий, наче будильник, але дуже плаский; годинник показував десяту годину тридцять сім хвилин, і чоловік, глянувши на циферблат, провів рукою по чубі, тобто по своїй схожій на шолом, заввишки понад чотири сантиметри копиці, яка була його гордістю; здавалося, він про щось міркує, хоч це слово й не відповідало виразові невеличких очей, посаджених поміж важкими дугами брів угорі й могутніми, широкими вилицями внизу. І все ж, після того як він подивився на годинник, у ньому щось, мабуть, ворухнулося, позаяк він зістрибнув з прилавка біля каси, не викурена навіть до половини сигарета ніби зникла між його великим та вказівним пальцями, він підійшов до холодильної камери й зазирнув крізь скло всередину.

Він побачив звичайну, геть всохлу на морозі чверть туші бичка — єдиний шмат м'яса, залишений там, коли Ульріко Брамбілла на знак жалоби — чи чогось іншого? — зачинив м'ясну крамницю і відіслав продавця у відпустку; потім велет, ніби нічого й не сталося, поглянув на босі ноги Ульріко Брамбілли й на решту його голого тіла, розпростертого внизу, ковзнув поглядом аж до обличчя, або, правильніше сказати, того, що колись називалось обличчям, бо воно було так спотворене бізоновими кулаками, що, здавалося, змінилась навіть його геометрична форма — закривавлені вуха прилипли до скронь, ніс перетворився на величезну пухлину, а рот кривився у жаскій блазенській гримасі. Одна рука Ульріко Брамбілли лежала під тілом, неприродно вивернута; майже годину тому її зламав бізон — просто стиснув і зламав; не треба мати багато сили, щоб зламати руку, навіть таку міцну й жилаву, як в Ульріко Брамбілли, досить лише знати, куди її, цю силу, прикласти, а він, бізон, це знав.

Ульріко Брамбілла, дихаючи, тремтів, і це давало велету видиму втіху, від якої його темно-сизе обличчя трохи аж витяглося; нарешті він відійшов у глибину крамниці до стола для розрубування м'яса, де на одному з гачків висів білий різницький халат, а на іншому — фартух, колись білий, а тепер весь у плямах; він надяг халат й фартуха, який сягав йому до кісточок, а небесно-голубого піджака дбайливо почепив на клямку засклених дверей, жалюзі за якими були опущені, тоді повернувся назад і рвучко відчинив двері холодильної камери.

Ульріко Брамбілла звів на нього погляд; через кров, що запеклася навколо його очей, він ледве бачив, та, розгледівши велета, враз знепритомнів; колись його, Ульріко, називали Бичком, він теж був дужий нівроку; забиваючи підпільну худобу під час війни, він одним ударом ножа міг убити бика; але ось йому трапилася навіть не людина, а каменедробарка, вже сам вигляд якої був тепер для нього небезпечніший, ніж удар довбнею.

Велет схопив Ульріко Брамбіллу за ногу, витяг із холодильної камери й поволік білою кахляною підлогою, яка колись надавала приміщенню сліпучо чистого вигляду, а тепер була брудна, вся в плямах крові — крові власника м'ясної крамниці. Потім він узяв з-за каси ослінчика, присунув його до задубілого, тремтячого Ульріко, сів і промовив:

— Ти не передумав? Не хочеш сказати мені правду?

Звертаючись до зомлілої людини, не слід покладати багато надії на те, що дістанеш відповідь, але бізон був недовірливий, він просто не йняв віри, що Ульріко зомлів, що той агонізує; можна вдавати непритомність, агонізувати, намагаючись водити його за носа, але він нікому не дозволить водити себе за носа. І велет ударив Брамбіллу в живіт. Рука в нього була важка, та й удар нівроку, і єдине, чого він досяг, було те, що з рота в Ульріко пішла кров.

Тоді бізон збагнув, що чинить недобре; якщо він уколошкає Ульріко, то не доб'ється того, чого хоче. Він закурив сигарету; дим повився вгору до ламп, до цих шести маленьких сонць у м'ясній крамниці; докуривши сигарету майже до половини, він викинув її — просто вистрілив у повітря за допомогою великого та вказівного пальця; так його вчили у школі добрих манер, до якої він, певно, вчащав. Узявши Ульріко Брамбіллу попід пахви, він посадив його і прихилив спиною до стіни.

Він ждав, але нічого не мінялося.

— Не прикидайся мертвим, мене не обдуриш! Ніякої відповіді.

— Я знаю, що ти не мертвий, ти так вдаєш, щоб зібратися з силами, а тоді спробуєш викинути якогось коника. Та зі мною в тебе нічого не вийде. — Він говорив з виразною провінційною брешіанською вимовою. — Розплющ очі й говори, розкажи мені, як так сталося, що ти уколошкав Турідду.

Жодної відповіді, волохате Бичкове тіло навіть не ворушилось; ця задубілість була наслідком теплового колапсу, її описали нацистські лікарі, що провадили експерименти на євреях. У холодильній камері було не більше, ніж сім-вісім градусів нижче нуля, адже для нормального зберігання м'яса дуже низька температура не потрібна; здоровий організм, як оце в Ульріко Брамбілли, може легко знести таке незначне охолодження, але бізон не врахував, що тепловий колапс настав після стількох ударів та стусанів і позначився передусім на чутливості Ульріко Брамбілли. Як показали експерименти нацистських лікарів у концтаборах, єдиним способом відновити теплову рівновагу й викликати чутливість організму — принаймні найбільш ефективним і швидкий способом — було застосування тепла, що виділяється внаслідок злягання з жінкою;