Річард Бах - Фантастика Всесвіту. Випуск 1

class="book">— Розумію. Дякую за зусилля. Оскільки розтину не було, я спробував сканувати череп трупа. Такого я не чекав. Знаєш, що я виявив?

Рейнольдс замотав головою.

— Мозку не було, — сказав Філіпс. — Хтось видобув мозок і наклав шов, якого практично неможливо помітити.

— Не може бути!

— Так, — ствердив Філіпс.

— Мій боже! Уявляєш, який вибух це викличе, якщо дізнається преса? А родина? Вони ж безумовно заперечували проти розтину!

— Тому я і хотів поговорити з тобою, — сказав Філіпс.

Запанувала мовчанка.

— Хвилинку, — промовив Рейнольдс. — Ти ж не думаєш, що відділення патології в це уплутане.

— Не знаю, — зізнався Філіпс.

Обличчя Рейнольдса почервоніло й на лобі проступили вени.

— Ну, повір моєму слову. Тіло сюди навіть не привозили. Його направили просто в трупарню.

— А чи не могли цього зробити в нейрохірургії? — спитав Філіпс.

— Як сказати. Хлопці в Маннергейма схиблені, але не думаю, що аж так.

Мартін знизав плечима, а потім сказав Рейнольдсу, що справжня мета його приходу — дізнатися про хвору на ім’я Елен Маккарті, яку привезли мертвою до невідкладної приблизно двома місяцями раніше. Філіпс хотів знати, чи робили їй розтин.

Рейнольдс зірвав з себе рукавички і, пройшовши кілька дверей, дістався до головних приміщень відділення. Підключивши термінал патології до головного комп’ютера, він надрукував ім’я Елен Маккарті та номер її історії. На екрані комп’ютера відразу ж з’явилося її ім’я, дата, коли відбувся розтин і йото порядковий номер, а також причина смерті: травма голови, що призвела до масованого крововиливу в мозок й ущемлення мозкового стовбура. Рейнольдс відразу віддрукував копію акту розтину й віддав примірник Філіпсу.

— Мозок дивилися? — спитав Філіпс.

— Звичайно ж ми дивилися мозок! — відрубав Рейнольдс. Він вихопив акт у Філіпса. — Ти гадаєш, що в разі мозкової травми ми не робили б розтину мозку? — Огама він швидко пробіг віддруковане.

Філіпс спостерігав за ним. Рейнольдс набрав близько п’ятдесяти фунтів відтоді як вони, студенти медичного факультету, разом працювали в лабораторії, і тепер обвисла шкіра йото шиї лягала ззаду на комірець. Повні щоки просвічували дрібною мережею тонких червоних капілярів.

— Можливо, перед катастрофою в неї був напад, — промовив Рейнольдс, продовжуючи читати.

— Як це визначили?

— На язиці сліди множинних укусів. Упевненості немає, тільки припущення.

Це повідомлення справило враження на Філіпса. Він знав, що такі дрібні деталі, як правило, помічалися тільки судовими патологоанатомами.

— А ось що написано про мозок, — сказав Рейнольдс. — Масований крововилив. Але тут є дещо цікавого. На ділянці кори скроневої долі окремі нервові клітини виявилися мертвими. Дуже слабка реакція нейроглії. Діагнозу не поставлена.

— А як потилична частина? — поцікавився Філіпс. — На рентгені видно незначні патологічні зрушення.

— Один зріз узяли, — відповів Рейнольдс. — І він у межах норми.

— Лише один. Чорт забирай, шкода, що не більше.

— Тобі, можливо, поталанило. Тут указано, що мозок законсервований. Хвилинку.

Рейнольдс підійшов до шафи картотеки й висунув шухлядку з літерою «М». У Філіпса прокинулася слабка надія на успіх.

— Ну, його зафіксували й законсервували. Але його в нас немає. Він знадобився в нейрохірургії, тому, гадаю, він у них у лабораторії.

Трохи затримавшись, щоб подивитися, як бездоганно і впевнено Деніс проводить односудинну ангіографію, Філіпс рушив до нейрохірургічного відділення. Маневруючи серед потоку хворих у передопераційному приміщенні, він наблизився до столу, за яким сиділи чергові.

— Шукаю Маннергейма, — сказав Філіпс білявці. — Маєте уявлення, коли він вийде з операційної?

— Знаємо певно.

— І коли ж це буде?

— Двадцять хвилин тому. — Дві інші сестри розсміялися. Їхній добрий настрій говорив про те, що в операційній все йшло гаразд. — Асистенти зашивають хворого. Маннергейм у кімнаті відпочинку.

Увійшовши, Філіпс зрозумів, що Маннергейм приймає гостей. По обидва» боки від нього стояли лікарі з Японії. Вони посміхалися і час від часу вклонялися. В групі було ще п’ятеро хірургів і всі вони пили каву. Маннергейм тримав сигарету й філіжанку в одній руці. Вже рік як він кинув палити — це означало, що курива він не купує, зате «стріляє» у всіх інших.

— Ви вже знаєте, що я сказав цьому хитрозадому адвокатові? — промовив Маннергейм, відчайдушно жестикулюючи вільною рукою. — Певна річ, я поводжуся тут як цар і бог. А ви думаєте, моїм хворим хочеться, щоб у їхніх мізках патралися сміттярі?

Усі зустріли його слова гучним схваленням, а потім почали розходитися. Мартін підійшов до Маннергейма й подивився на нього з висоти свого зросту.

— А ось і наш безвідмовний рентгенолог.

— Намагаємося догодити, — сказав Філіпс жартома.

— Ну, признаюся, мені не сподобався ваш учорашній жарт по телефону.

— Я зовсім не збирався жартувати, — промовив Філіпс. — Мені неприємно, що мої слова прозвучали не до речі. Я не знав, що Маріно померла, а я помітив дуже незначні патологічні зрушення на її знімкові.

— Передбачено, щоб ви дивилися рентгенограми хворих до їхньої смерті, — злостиво сказав Маннергейм.

— Послухайте, єдине, що я хотів би обговорити з вами, — те, що мозок було видобуто з трупа.

Очі Маннергейма висунулися з орбіт, і його кругле обличчя зробилося цеглисто-червоним. Узявши Філіпса за руку, він відвів його вбік від двох японців.

— Дозвольте сказати вам дещо, — прогарчав він. — Мені стало відомо, що ви брали й піддали рентгенівському дослідженню сьогодні вночі тіло Маріно, не маючи на те дозволу. Попереджаю, я не люблю, коли хтось маніпулює моїми хворими. Особливо коли виникають ускладнення.

— Послухайте, — сказав Мартін, відводячи руку Маннергейма від своєї. — Мене цікавить лише