Річард Бах - Фантастика Всесвіту. Випуск 1

Якби хоч світло перестало мигтіти. Ця лампа доводила її до божевілля. Лівою рукою вона затулила очі від світла. Стало краще. Новою вуглиною вона почала малювати підставку для фігури, провівши спершу перпендикулярну лінію вниз по аркушу. Підвівши руку, з подивом виявила, що на папері не лишилося сліду вугілля. Поглянувши на кінчик вуглини, Крістін подумала, що вона з дефектом, і трошки повернула голову, щоб спробувати її в куточку аркуша. Раптом дівчина помітила, що намальована щойно перпендикулярна лінія виникла в полі її зору. Вона повернула голову, подивилася прямо, і лінія зникла. Легкий порух голови-і знову з’явилася. Крістін крутнула головою кілька разів, щоб переконатися — це не галюцинація. Її очі не сприймали перпендикулярної лінії, коли опинялися в одній з нею площині. Варто було їй повернути голову в будь-який бік — і лінія виникала. Надприродно!

Крістін чула про мігрень, і хоч ніколи не потерпала від неї раніше, вирішила, що це саме вона. Поклавши вуглину і сховавши папір та інше причандалля до шафи, дівчина пояснила викладачеві, що почувається недобре, і пішла додому.

Йдучи по території університету, Крістін відчула те ж запаморочення, що й раніше, по дорозі на заняття. Здавалося, — весь світ зсунеться зараз на частку градуса, щоб Крістін втратила рівновагу. До того ж вона відчувала неприємний, хоча й віддалено знайомий запах і тихий дзвін у вухах.

Крістін мешкала за один квартал від університету, в триповерховому будинкові без ліфта. Її сусідку по квартирі звали Керол Денфорт. Підіймаючись сходами, Крістін відзначила: її ноги стали важкими, і подумала, чи не захворює вона на грип.

У квартирі нікого не було — Керол напевно слухала лекції. З одного боку це було й добре, бо Крістін хотіла відпочити в цілковитому спокої, та з іншого — їй було б приємно, якби Керол пожаліла її. Вона проковтнула дві таблетки аспірину, роздягнулася, залізла в ліжко й поклала на голову холодний компрес. І майже відразу стало краще. Зміна станів була настільки стрімкою, що дівчина продовжувала лежати нерухомо, боячись, що від будь-якого руху дивні симптоми поновляться.

Коли телефон у головах задзвонив, вона зраділа. Їй хотілося з кимось потеревенити. Але це була не якась із подружок. З гінекологічної клініки повідомляли, що мазок виявив патологію.

Крістін слухала, тамуючи хвилювання. Їй радили не тривожитися, — нетипові клітини в мазку не така вже й рідкість, особливо коли взяти до уваги невеличку ерозію на шийці її матки. Але, щоб виключити всілякі випадковості, її просили прийти до лікарні по обіді для повторного мазка.

Крістін спробувала заперечити, посилаючись на мігрень. Але з клініки наполягали, говорячи, що раніше вона прийде, то краща У них «вікно» в другій половині дня, і Крістін витратить на все мінімум часу.

Крістін неохоче погодилася. Можливо, в неї й справді щось негаразд, і вона має серйозніше поставитися до власного здоров’я. Але вона боялася йти сама. Спробувала зателефонувати своєму приятелеві Томасові, але того, звичайно ж, не виявилося дома. Крістін знала, що це відчуття позбавлене будь-якого глузду, але все ж її не полишала думка, наче в медцентрі чаїться щось зловісне.

Перед дверима до відділення патології Мартін глибоко зітхнув. Коли Філіпс учився на медичному факультеті, цю службу називали bete noire[5]. Перший розтин став для нього мукою, до якої він не підготувався. Він гадав, що ця процедура буде чимось на кшталт практичного заняття з анатомії програми першого курсу, де труп уже скидався на людину не більш як дерев’яна статуя. Запах тоді був неприємний, але принаймні пахло хімією. До того ж в анатомічній лабораторії так і сипалися жарти та кпини, і це знімало напругу. В патології все було інакше Розтинати треба було десятилітнього хлопчика, померлого від лейкемії. Тіло його було бліде, але гнучке, і виглядало зовсім як живе. Коли це тіло грубо розітнули, а потім випотрошили, наче рибу, Мартінові ноги стали ватяні і другий сніданок підступив до горла. Він не почав блювати лише тому, що встиг відвернутися, але стравохід йому обпалила кислота шлункового соку. Професор монотонно читав лекцію, та Філіпс нічого не чув. Він лишився в анатомці, але страждав, і серце його обливалося кров’ю від жалю до безживного хлопчика.

Нарешті Філіпс штовхнув двері до патології. Відділення нічим не нагадувало те, що він бачив у студентські роки. Воно переїхало до нового будинку медичного факультету, і обстановка була ультрасучасна. Замість маленьких похмурих приміщень з високими стелями й мармуровою підлогою, де злою луною звучали кроки, патологію вселили в нові світлі кімнати. Переважали білий пластик та нержавіюча сталь. Замість відокремлених кімнаток старої патології, в новій перегородки, що доходили до плеча, поділяли секційну залу на окремі відсіки. Стіни прикрашали кольорові репродукції картин імпресіоністів, переважно Моне.

Реєстратор спрямував Мартіна до анатомічного театру, де доктор Джефрі Рейнольдс допомагав практикантам. Мартін сподівався застати Рейнольдса в його кабінеті, але реєстратор наполягав на тому, щоб Мартін ішов до театру, оскільки доктор Рейнольдс не заперечував, коли його відволікали під час роботи. Філіпс не тривожився з приводу Рейнольдса, він думав про себе, однак рушив у напрямку, куди вказував палець реєстратора.

Йому не варт було цього робити. Перед ним на столі з нержавіючої сталі, подібний до половини ялової туші, лежав труп. Розтин лише почався. На грудях зробили V-подібний розріз, що йшов униз до лобка. Шкіру й підшкірну клітковину відгорнули, оголюючи грудну клітку й органи черевної порожнини. В ту хвилину, коли Філіпс увійшов, один з практикантів гучно перерізав хрящі грудини.

Рейнольдс побачив Філіпса й підійшов. У нього в руках був великий анатомічний ніж, подібний до різникового начиння. Мартін озирнувся навкруги, аби не бачити процедури, що здійснювалася перед ним. Приміщення нагадувало операційну. Нове й сучасне, воно все було обкладене зручною для миття плиткою. Стояло п’ять столів з нержавійки. Вздовж задньої стіни тягнувся ряд квадратних дверей до холодильників.

— Привіт, Мартіне, — промовив Рейнольдс, витираючи фартухом руки, — Неприємно, що так вийшло з Маріно. Я б радо допоміг тобі.