Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

піднесли «сотню» живі, які були співучасниками і які зрозуміли, що значить беззбройному йти проти вогнепальної зброї.

Той чинник особливо важливий. Зіткнення сотні автоматників проти такої ж сотні противника вимірюється військовими категоріями. А тут маємо справу з юним життям, принесеним в офіру на вівтар Батьківщини.

Потім настав особливий акт вшанування пам’яті хоробрим. Віддання честі. І море квітів на барикадах, де вони полягли.

Досі мені не доводилося бачити на своєму віку такого всенародного вшанування своїх героїв. Море квітів. Батьки з малими дітьми, молоді кияни і приїжджі несуть і несуть квіти в урочистій тиші.

І нестимуть. І молитва єднатиме живих і померлих.

Гімн «Ще не вмерла Україна» на Майдані зазвучав так, як ще ніколи не звучав. Кожне слово наповнилось вищим смислом і енергією віри.

Багато українців за кордоном жаліли, що не можуть покласти свої квіти «Небесній сотні». Особливо — ровесникам Незалежності України, полеглим за незалежність.

Звичайно, Росія відгородилася від місця своєї поразки глухою стіною брехливої пропаганди. Вона пустила в хід усі наявні засоби облуди, розтління і залякування. Вона не зупинилася перед загрозою міжнародної ізоляції і безсоромно виставила усю свою зброю.

Важко уявити, але в хід пущено і погрози атомної війни…

І все це від страху перед вітром свободи з України.

Те, що російський диктатор не визнає українського уряду, прикро. Але то легше зносити, зваживши, що він не визнає і українського народу, а також своїх міжнародних зобов’язань.

На своєму Майдані українці здобули історичну перемогу: вийшла нарешті на історичну арену під вигуки захоплення усього світу.

В ХХІ сторіччі історія позначена меркантильністю і скандалами, от тільки Український Майдан засвітився веселкою і укрився хмарами. Найважливішим відкриттям в Україні протягом трьох місяців Майдану було відкриття прихованих сил українського народу — моральних, духовних, людяних.

Достукатися до людяності в світі, де ключові поняття — це успіх, комфорт і еґоїстичне відчуження — то диво.

На Майдані люди зібралися для самозахисту, тобто захисту дітей від чужого світу пристосовництва (безпринципності, байдужості, безликості). Від еміґрації в пошуках легкості життя. Для самозахисту від стадної пасивності і самозневаги, що виявлялася у виборі сміховинних «представників народу». Захисту традиції, історії роду.

Людяність і приязнь дрімали серед іншого «непотребу» — віри, чести, гідности. Народ не мав свого обличчя. Маски пристосуванців ходять стадом. І тут раптом — заговорили своєю мовою душі, коли правда об’єднала, з’явилась хоробрість і безстрашність — «воля і гідність».

* * *

P.S. Крим не личить Росії. Вона перетворить його на Колиму. Для туристів тепер тхнутиме російським криміналом і скандалами, а в очах стоятиме картинка нацькованої юрби з її інфернальною піснею окупантів на чужій землі:

«Идет война народная, священная война С фашистской силой темною, с проклятою ордой...»

Злочинів у світі багато і вони не змиваються. Колись вони сприймалися як успіх, а в пам’яті залишаються як злочини.

Нас підтримує вітер історії і той добрий дух Майдану, який може стати знаменням часу. Ми не знаємо, що накреслено на скрижалях долі, але зберігаємо спокій, щоб твердо дивитися вперед з молитвою на устах.

4/2014
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ

— мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Доктор мистецтвознавства, член-кор. Академії мистецтв України. Народився 1941 р. у с. Бакланова Муравійка в Чернігівській області. Закінчив Київський держуніверситет ім. Шевченка (факультет романо-германської філології) в 1965 ро­ці, де кілька років працював викладачем кафедри зарубіжної літератури. У 1971-78 рр. — редактором відділу критики журналу «Всесвіт», звідки звільнився через звинувачення в «націоналістичних ухилах». Був молодшим науковим працівником в НДІ психології України, редактором відділу культури і науки журналу «Сучасність», читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті, вів авторські програми на ТБ («Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» («1+1», 1997-98), «Бачу землю» (1-й Національний, 2002) etc. Автор книг: Поет-патріот Шандор Петефі (1972), Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов» (2001) та ін. Живе і працює в Києві.

ВІЧЕ. Майдан –

Це передовсім повстання проти усемогутнього володаря. Невеличкий екскурс в історію. Річ у тім, що система некомуністичних держав, яка з’явилася після 1918 року, в час падіння великих імперій, не оминула в своєму розвитку авторитаризму. Всі ці без винятку некомуністичні молоді держави перетворилися на утворення авторитарні, напівтоталітарні, ба навіть на фашизоїдні і фашистські — остаточно до 1939 року. Як відомо, із Заходу прийшов туди Вермахт, зі Сходу — Червона армія, і сказати б, на цьому той етатистський (напрям політичної думки, який розглядає державу як найвищий результат і мету суспільного розвитку — Прим. упоряд.) фашизоїдний експеримент середньої Європи зупинився. Однак настав 1991 рік, коли вже безнадійно занепав Радянський Союз, і, окрім Російської федерації, виникає система молододержавних утворень — і в Східній Європі, і в Закавказзі,