Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

що з боку банди проскакували слова «націоналісти» і «фашисти» цілком явно стирчали ослячі вуха московської режисури. Людей вражала абсолютна жорстокість і озлобленість банди. Януковичі все ж таки 4 роки вдавали «своїх», а ті яничари з «Беркуту» були справжніми гестапівцями чужої школи. А коли з Майдану і з лікарень стали викрадати активістів, калічити і вбивати їх, то вже стало видно почерк КГБ, який засвоїв досвід і чеченський, і чилійський, і донецького кримінального середовища. Нині в окупованому Криму фактично розкриті усі карти чекістської команди. Янукович змушений був, з одного боку, приймати представників європейської дипломатії, а з другого боку, виконувати жорстокі вказівки Кремля і убивати беззбройних. Він розумів, що втрачає легітимність.

Справжнім дивом було те, що духовний опір Майдану переміг озброєну президентську банду. Події наростали так швидко, що чорний четвер 20 лютого змінився сонячною п’ятницею 21 лю­того. Януковичі повтікали.

Незадовго повернулася з ув’язнення Юлія Тимошенко і виступила з трибуни. Щирість і сувора чесність Майдану, окропленого кров’ю «Небесної сотні», була несумісна з популізмом, знайомим для Майдану 2004 року. «Юлі волю, тільки не владу» — несли студенти на транспарантах.

Містерія Майдану була наскрізь релігійною. Без християнського духу було б неможливо втримати тисячі людей в дисципліні ненасильницького опору. Звичайно, дух молитви внесли на Майдан «бандерівці», але його підтримали усі різномовні учасники Майдану, об’єднані силою правди.

Комуністичні і посткомуністичні вожді не задумувались над характером народу, яким керують.

А тут знову виявилося, що українці — то гордий народ. Окрадений, зубожілий, але з почуттям гідності.

І тієї моральної константи не вдалося зламати вождям ХХ віку навіть неймовірними засобами великого терору та геноциду.

Отже, з цим доведеться рахуватися кожній владі, а не втішатися банальністю, що кожен народ має таку владу, якої заслуговує.

Нині усі розуміють, що системна інформаційна, політична і економічна війна Росії проти України не припиняється і не припиниться. Вона випливає з невизнання розваленою імперією Незалежної України.

Будь-який договір з країнами Заходу є договір з дотриманням умов.

А з Росією договір є тільки маневром обманного чи сезонно-пропагандистського характеру. Однак згадаємо, що усі виграші совєтської дипломатії закінчилися провалом імперії, бо в фундаменті її лежала фальш і обман. І той фундамент залишився досі. Уже без ідеологічного фасаду.

Виховані в тій системі не можуть від неї відірватися, щоб наблизитися до впорядкованого світу, де існують закони і правила гри.

Але цього не уникнути, бо світ тримається на тих правилах і, до речі, на довірі.

Дуже важливо, що це відповідає духові українського народу, несумісного з духом і вартостями російської імперії.

Пояснив це нам раз і назавжди Тарас Шевченко.

Чи є вихід з нинішнього становища? Таке питання ставлять мільйони людей. Стало для всіх очевидним, що стара пружина насильства зламалася.

Історія не знає заднього ходу. Експеримент з Януковичем може бути корисним уроком для Росії, яка витрачає колосальні кошти для того, щоб повернутися до фікції, якої вже нема і не буде.

Звичайно, Путін ненавидить Україну не тільки за те, що відокремилась, а передусім за спокусливий приклад волелюбності.

Йому з кадебістської школи відомо, що українці розпочинали революцію 1905-го, Лютневу революцію 1917-го і за неймовірних умов повстали проти Гітлера і Сталіна.

Без України Росія не імперія. Але й з Україною їй вічний клопіт — то Мазепа, то Петлюра, то Бандера. Йому, кагебістові, відомо, що українці навіть і сталінських концлагерях організували повстання і підірвали систему ГУЛАГ.

Але коли Україна піде своїм природним шляхом на Захід, то як тоді втримати Росію?

Неврастенічна політика Путіна і галаслива підтримка її одверто брехливою пропагандою — це йде не від сили, а від слабкості. Країна з колосальними територіями і катастрофічним падінням народжуваності шукає порятунку в загарбанні сусідніх територій! Хіба то не діягноз?

Колись відомий філософ Ортеґа-і-Ґассет писав: «Недоростки — народи, які в людській спільноті мають намір робити те, що їм хочеться, і наївно називають це націоналізмом». Хіба не про таких застереження царя Соломона: «Перед загибеллю гордість буває, а перед упадком — бундючність».

Звичайно, вони ще можуть багато нашкодити сусідам, але передусім собі.

Хід історії нездоланний, і кожен з нас щасливий тоді, коли знайде своє місце в цьому поступальному русі.

ІІІ

Дух Майдану ніякими засобами не можна передати. Картинки нагнітають жах і не передають головного — спорідненості душ у рішучому пориві до волі.

Дух Майдану світлий і миротворчий. Зовсім несподівано він засвітився релігійним сяйвом. Хто б повірив раніше, що тут, на Хрещатику, десятки тисяч зовсім різних людей будуть вголос молитися, як перші християни.

І свідки, і учасники великих подій не відчувають незримих сил, які діють над їхніми головами… Янукович втрачає позицію за позицією так, наче його вже нема, а фізично він ще є — і на дроті з Москвою!

Тарас Шевченко не чекає вшанувань. Він веде на Майдан своїх покликаних. Над «Небесною сотнею» чути його голос — тут панує його козацький дух і водночас його дух прощення.

Наша зоряна мить недовговічна. Слава Богу, що вона була.

Вшанування пам’яті героїв можливе тоді, коли залишилися живими герої такі ж самі. До неба