Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

петербурзьких латишів і досліджував етнічний пантеон. Верховним Богом вважався Прамшанс – предок інших Богів, його жоною уявлялась Лайма. Інші пари Богів: Постниєкс або Пушкайтіс (насилаючий тьму і хвороби) і Скаде, а також Ашлавс (батько світла) і Ліга. Однак пантеони обох письменників-ентузіастів були визнані досить фантастичними і довго не проіснували.

У 1912 р. було засноване Латиське етнографічне товариство, метою якого був збір і публікація матеріалів з давньої латиської історії. В 1917 р. вийшла друком книжка Юріса Леца “Давньолатиське богошанування і щоденна краса душі”, у якій він, зокрема, закликав: “будемо ж знову шукати під порогом хати нашого Бога пропалі заповіді, пригляньмося до наших народних пісень, наших народних переказів – і знайдемо в них давню віру нашого народу, нашого старого латиського Дієвса, який єдиний здатен оновити народ у праці і доброчинності” [401. 5].

У 1920-тих роках інтерес до давніх вірувань посилюється. Початком відродження Рідної віри в Латвії вважається заснування руху під назвою “Дієвтуріба” (Dievturiba). Про цей рух “Латиський енциклопедичний словник” повідомляє: “течія, що має на меті відновлення давньої латиської релігії” [555. 5603–5604]. Зазначається також, що його послідовники до християнства ставляться “як до чужого і ворожого” для латишів явища.

Засновником ”Дієвтуріби” став талановитий всебічно освічений Ернест Брастиньш (1890–1942) – полковник Латвійського війська, історик, археолог, художник, поет, знавець фольклору, ідеолог латиського націоналізму. В 1915 р. він закінчив Вищу Школу Мистецтв барона Штигліца у Петербурзі, після чого вступив до Павловського військового училища, а по закінченні його очолив стрілецький полк. Після отримання Латвією незалежності в 1918 р. він став завідувачем Військовим музеєм у Ризі, а згодом працював у експедиції Міністерства Освіти і в Ризькому міському технікумі викладачем історії графіки та живопису.

Він заклав основи вивчення латиського народного орнаменту, що було продовжено його послідовниками Єкабом Біне, Едуардом Паегле, Янісом Судмалісом. Головною справою свого життя Ернест Брастиньш вважав відродження латиського духу серед латишів. Саме для цього він і заснував “Дієвтурібу”. У 1925 р. вийшла друком його книжка “Відродження латиської дієвтуріби”, центральними ідеями якої було: “необхідність своєї власної латиської релігії”, “латиші останні відпали від своєї релігії і найперші до неї повернуться знову” [556. 57].

Першим його однодумцем і соратником у відродженні дієвтуріби став інженер К. Брегжис. Цього ж року вони видали маніфест “Відновлення латиської дієвтуріби” з підзаголовком “Короткий опис історії, мудрості і прославлення”, який став документом, що свідчить про перші пошуки латисько-індійського історичного минулого і культурної єдності. У маніфесті зазначалося, що давня арійська релігія найкраще збережена в Індії, а оскільки ці вірування “близькі до наших і допоможуть відновити затемнені місця в нашій дієвтурібі” [401. 7; 562. 5].

Тоді у Міністерстві Внутрішніх справ Латвійської республіки 26 липня 1926 р. вони зареєстрували Общину Латиських Дієвтурібів (Latvju dievturu draudze), до якої увійшли Ю. Коса, К. Брегжис, В. Еглітіс, Я. Дамбергс, Є. Біне, А. Гоба та інші.

Назва Dievturiba походить від двох латиських слів: Dievs – Бог і turet – мати, тримати, що слід розуміти як “богошанування Дієвса”. Для кожного дієвтура це означає: “свідчити про Дієвса латиським способом: восхваляти Дієвса, розуміти Дієвса, і цим керуватися у житті” [401. 11].

У 1931 р. К. Брегжис у своїй брошурі “Вчення латиської релігії описав чотири божественних закони (шанувати і мати Бога, сім’ю, землю і майно) та 14 доброчинностей-заповідей: “будь доброчинним, цнотливим, радісним, мудрим, красивим, скромним, щирим, спокійним, слухняним, шанобливим, уживчивим, люб’язним, милим і добрим”, а також слід виконувати родинні обряди [401. 8].

Своєрідною “біблією дієвтурів” стали три томи латиських народних пісень (дойн). Перший з них “Latvju Dievadziesmas”, виданий 1928 року, містив пісні про Дієваса та інших Богів і міфологічних персонажів – Лайму, Юмиса, Усиньша, Сонце, Місяця, дочок Сонця, синів Дієваса. Другий том “Latvju tikumu dziesmas”, виданий 1929 року, включав пісні про доброчинності, працелюбність, добро, честь, любов. У третьому томі “Latvju gadskartas dziesmas” (1929) були вміщені календарно-обрядові пісні. З виробленого першими дієвтурами календаря нині використовуються лише відновлені народні назви місяців.

Засновники Дієвтуріби не змогли повністю позбутися нав’язуваних тисячоліттями монотеїстичних доктрин, тому спочатку намагалися надати їй вигляду, близького до генотеїзму, тобто релігії, у якій визнається існування багатьох Богів, але основні поклоніння здійснюються одному з них. Бог-Дієвс розуміється як “джерело і початок усіх відчутних і мислимих світів”. Дієвс – Небесний Отець, подібний індуїстському Вішну, грецькому Зевсу, слов’янському Сварогу (Роду, Дию). Він – Бог-творець, всезагальний родитель і повелитель, податель закону вищої доброчинності. Дієвс має подвійну природу: він одночасно і дух, і матерія, батько і мати, добрий і злий. Всі протилежності поєднуються в його сутності. Дієвс – вищий розум, який впливає на окремих людей, визначає їхню особисту долю.

Богині Лайма і Мара виступають як його прояви у Всесвіті, що єднають його з усім іншим світом. Синами Дієвса є всі небесні світила і світлові явища: Місяць, Перконс, Аусекліс, візничий Сонця Усиньш і світлий Яніс. Цікаво, що Перконс, так само як і литовський Перкунас, і слов’янський Перун, означає не тільки ім’я Бога, але і саме небесне явище грому [191]. Усиньш – тотожний ведійським Ашвинам. Вказівка на те, що його свято 23 квітня, зближує його зі слов’янським Ярилом.

Таким чином, сама природа етнічної релігії довела неспроможність монотеїстичної концепції, бо скрізь, де з’являлися інші Боги і Богині, довелося б робити своєрідні відступи від однобожжя. Навіть те, що сам Дієвс мав подвійну природу, тобто поєднував у собі дух і матерію, чоловіче і жіноче (зображався одночасно чоловіком і жінкою) свідчить про природний дуалізм латиської етнічної релігії. І решта Богів та Богинь мають цілком теїстичний вигляд.

Мара – Земна мати, одна з жіночих іпостасей Дієвса. Щоправда, християнство наклало на неї відбиток своєї культової традиції – Діви Марії. Однак, дієвтуріби вбачають у ній поєднання великої кількості різних жіночих божеств, як: Мати Води, Мати Моря, Мати Лісу, Мати Молока, Мати Могили, Мати Велій (духів покійних, Мати Чуми та ін.). Всі ці іпостасі Мари Брастиньш об’єднує в три основні: Небесна Мати, Мати Природи та Мати Людей. Оскільки всі предмети мають своїх матерів, то Мара пов’язана з усіма предметами, особливо з багатством, домашніми тваринами; вона покровительствує жінкам і є берегинею родючості. У народній обрядовості їй присвячені “п’ятницькі вечори” (вечір напередодні п’ятниці), що споріднює Мару зі слов’янською Мокошею (синкретичний образ св. П’ятниці). Їй також присвячені і християнські “богородичні” свята.

Мара буває добра і зла. Злою вона виявляється тоді, коли людина вмирає, бо настає час відбирати в душі тіло, яке Мара надала їй при народженні.

Лайма – провідниця Світового Закону-Долі, тотожна ведійській Лакшмі. Вона Богиня Щастя, розпорядниця людської долі, посланої