Святослав Липовецький - Червоно-чорне

з ним не мали безпосередньої стичности, він був більше уявним, вимріяним, як чимсь реальним. Він був майже мітичним провідником, знаним тільки з наказів, які він давав і з успіхів праці, які він унапрямлював і тими наказами провадив. Ніхто не сумнівався, що він це робить з найбільшою уважністю, маючи на цілі найвище добро нації, справу державного усамостійнення українського народу.

З цього виросла особлива дисципліна обіперта на щиру дружню солідарність. Безоглядовий послух наказам провідника був для члена ОУН бездискусійним. Він не вдавався в зайві міркування, чи той провідник надається на те становище, чи він був би ліпший за нього.

З того родилося обопільне беззастережне довір’я між провідниками з підвладними в Організації. Провідник знав, що там, де він післав свого чоловіка, там йому бути непотрібно, а член ОУН був певний, що все є добре, що йому каже його провідник і доцільне. Він не мав сумніву, що його життя і добро є його провідникові таке ж дороге, як йому. Тому радо й без проволоки сповняв наказ, який би він не був. Кожне доручення старався так виконати, щоб ніхто інший не міг того краще зробити. За найвищу честь уважав собі, коли йому призначено виконати чин, з якого нема вороття, а довголітню чи й досмертну в’язницю, чи смертний присуд уважав за найвище бойове відзначення.

На таких провідників і на таких членів ОУН спиралася Організація як на твердій непохитній основі в найтяжчих часах свого існування...».

Лист «Непоборного», «За належну поставу членства ОУН на еміграції». 54. «Фама»

Менше двох років у житті Шухевича, які пройшли з часу звільнення з в’язниці (27 січня 1937 року) й до грудня 1938 року, коли Шух нелегально переходить на Карпатську Україну, довший час були найменш дослідженими в біографії майбутнього командира УПА. А в цей час він відбуває короткий військовий курс та стає творцем «Фами» — першої й найбільшої рекламної фірми на Галичині (широкому загалу про «Фаму» стало відомо лише у 2005 році, коли вийшли друком спогади співвласника фірми Богдана Чайківського).

В бізнесі ще яскравіше проявилися характерні для Шуха риси: любов до пригод, що межує з відчайдушною відвагою, винахідливість та жертовність. Проблемою, з якою зіткнувся Роман Шухевич вийшовши з тюрми, стала заборона влаштовуватись на роботу в державну установу. Намагаючись якось забезпечити свою сім’ю, а також чисельних колишніх політичних в’язнів, яких не бракувало в той час на Галичині, Шух спільно із Богданом Чайківським засновує рекламну фірму.

Богдан Чайківський із студентських років був квартирантом у родини Шухевичів. Роман з повагою ставився до його інтелектуальних здібностей, хоча й дозволяв собі кепкувати з хлопця. Так, він ніколи не пропонував Богданові вступити в ОУН, але при родині жартував: «Ми можемо тебе хоч нині записати в ОУН. Будеш бойовиком. Згода?». На це мати Шухевича усміхаючись, зауважувала, щоб не страшили хлопця, але Роман додавав: «Ну-ну, ми його запишемо».

Винахідливість, з якою хлопці взялись реалізовувати рекламний бізнес могла б здивувати не лише сучасників. Одного разу, щоб прорекламувати якусь фірму, оголосили, що з даху готелю «Жорж» викинеться жінка. Коли зібрались журналісти, то з даху викинули велику ляльку із написом фірми, яку рекламували. «Фама» ставала популярною. Її відділення з’являлись по всій Західній Україні, а рекламні оголошення виходили в газетах Німеччини й Угорщини.

«Фама», що розміщувала рекламу в газетах та на інформаційних плакатах, дуже швидко вийшла на рівень кіно-реклами, яку демонстрували перед показом фільмів. До того ж, хлопці організували ефективну розвідувальну службу, яка складалась з дівчат, що працювали телефоністками й часто давали знати, коли мова їх клієнтів стосувалась рекламного бізнесу.

Для Шуха було важливо, щоб колишні в’язні мали можливість працювати та утримувати свої сім’ї. Окрім офіційної каси, «Фама» мала й «чорну» касу, де відкладались гроші для потреб ОУН. Фірма Шухевича вже тоді була надійним пристановищем для українських націоналістів.

Чайківський згадує один випадок, який він пережив із Шухевичем. В «Фамі» працював маляр дуже характерної єврейської національності. Якось на фірму прийшов Юліан Шепарович, що представляв один із найбільших кооперативів — «Центросоюз», йому кортіло побачити як виготовляються замовлені плакати. Хлопці не уявляли, як відреагує колишній отаман Української Галицької Армії та командир бронепотягу «Запорожець» в армії УНР на маляра-єврея... Шепарович, побачивши цікавого художника, запитав: «То що, у вас тут жид працює?», на що той, швидше за Шуха відповів: «Я називаюся Левко Берлін, я є Мойшейового визнання. Але я родився в Україні і вважаю себе за українця!». Після цього повернувся далі до своєї роботи.

Здивований колишній офіцер вийшов з кімнати й лише промовив: «Але дістав лекцію з патріотизму!».

Харизма Романа Шухевича дозволяла йому всюди та завжди створювати навколо себе особливе середовище.

55. Легенда трьох літер

«...Кожен із старої гвардії революційної ОУН пригадує собі, як на львівському ратуші на національному прапорі майоріли три літери, блискотіли до сонця у славну листопадову