Ксенофонт - Анабазис. Похід 10000 еллінів

перед очима під час походу, а для рятунку ніг треба було постійно рухатися, не зупиняючись ані на мить, а на ніч скидати взуття. /14/ Якщо хто-небудь лягав, не роззуваючись, то реміння врізалося йому в ноги і взуття примерзало; адже старе взуття було зношене, а чоботи, так звані карбатіни, були зроблені із свіжо зідраної бичачої шкіри.

/15/ Через такі злигодні деякі солдати відстали, і коли вони побачили якийсь почорнілий клаптик землі, де зійшов сніг, вони гадали, що сніг розтав. І справді, він розтанув під дією випарів з джерела, яке знаходилося поблизу в лісистій ущелині. Завернувши туди, вони сіли і відмовилися іти далі. /16/ Ксенофонт, перебуваючи в ар’єргарді, дізнався про це і всіляким чином став просити їх не відставати, кажучи, що за ними по п’ятах ідуть зібрані у великій кількості вороги, і нарешті навіть розізлився. Але солдати просили добити їх, бо вони не в стані були іти далі. /17/ Тоді Ксенофонт вирішив вдатися до найліпшого, на його думку, способу зарадити становищу — налякати переслідувачів, щоб вони не нападали на знесилених. Вже було темно, і вороги підходили з гучними вигуками, сварячись через награбовану здобич. /18/ Тоді здорові солдати ар’єргарду підвелися з місць і побігли на ворогів, а недужі зчинили крик і щосили стали брязкати списами об щити. Вороги перелякалися, кинулися по снігу у лісисту ущелину, і ніхто з них більше не подавав про себе й знаку.

/19/ Ксенофонт зі своїм загоном, пообіцявши хворим солдатам, що назавтра за ними прийдуть, рушив уперед і, не пройшовши і 4 стадій, зустрів на дорозі заснулих на снігу і вкутаних солдатів, біля яких не було виставлено варти. Їх розбудили, і вони повідомили, що передові загони не рухаються вперед. /20/ Ксенофонт пішов далі і вислав найдужчих пелтастів з наказом дізнатися про причину затримки. Вони повідомили, що усе військо відпочиває таким самим чином. /21/ Тоді й загін Ксенофонта розташувався просто неба, без вогню і обіду, але виставивши хоч якусь сторожу. На ранок Ксенофонт відрядив наймолодших солдатів до хворих і звелів підняти їх на ноги й змусити йти вперед.

/22/ У цей час Хірісоф послав із села людей, аби розвідати, як ідуть справи в ар’єргарді. Солдати ар’єргарду зраділи і передали їм хворих для перенесення їх у табір, а самі пішли вперед і, не пройшовши і 20 стадій, опинилися у селі, в якому відпочивав Хірісоф. /23/ Коли усе військо зібралося, стратеги вирішили, що можна надійно розмістити солдатів на постій у селах. Хірісоф залишився там, де він був, а решта прямувала у села, які дісталися командирам за жеребом, — кожен зі своїм загоном. /24/ Тут Полікрат-афінець, лохаг, попросив дозволу пройти вперед. Узявши із собою легкоозброєних, він учинив набіг на те село, яке дісталося Ксенофонтові, і захопив там усіх жителів і комарха, 17 жеребців, призначених для сплати данини цареві, і дочку комарха, яка вийшла заміж за 9 днів до того; але її чоловік, який на той час полював за зайцями, не був захоплений у селі.

/25/ Будинки тут були підземні, з горішнім отвором на кшталт отвору колодязя, але широким унизу. Входи для худоби були вириті в землі, а люди спускалися вниз по драбині. У домівках знаходилися кози, вівці, корови і птиця із своїм приплодом; уся худоба годувалася в домівках сіном. /26/ Там зберігалися також пшениця, ячмінь, овочі і ячмінне вино у дзбанах. У них на поверхні у вині плавав ячмінь і в нього були ввіткнуті тростини, великих і малих розмірів, але без колінців; хто хотів пити, повинен був узяти тростину в рот і жлуктити через неї вино. /27/ Не змішане з водою вино було дуже міцним, але для призвичаєних до нього людей це був найприємніший напій.

/28/ Ксенофонт запросив комарха цього села до свого столу і запевнив його, що він не чіпатиме його дітей, а запасшись провіантом, елліни підуть звідси геть, якщо комарх показуватиме дорогу, поки вони опиняться в іншій країні. /29/ Комарх обіцяв посприяти і для вияву приязних почуттів дістав зарите вино. Тож розмістившись на постій таким чином, солдати цю ніч відпочивали, маючи донесхочу їжі і питва; комарх перебував під вартою, а його діти під пильним наглядом.

/30/ Наступного дня Ксенофонт пішов до Хірісофа, взявши із собою комарха. Коли по дорозі йому траплялося село, він заходив туди і навідувався до розквартированих там солдатів. Він заставав їх завжди за їжею і у веселому настрої, і скрізь, перш ніж він залишав їх, вони частували його. /31/ На кожному столі завжди подавалися одночасно баранина, козлятина, свинина, телятина і дичина з великою кількістю хліба з пшеничного борошна і ячменю. /32/ Коли хто-небудь хотів випити за здоров’я друга, він підводив його до кратера, звідки треба було пити зігнувшись і всмоктуючи у себе вино подібно до того, як п’є бик. Комархові вони дозволили брати все, що заманеться. Однак він нічого не брав, а щоразу, коли бачив когось із своїх родичів, брав його під свій захист. /33/ Коли вони прийшли до Хірісофа, то застали там солдатів за бенкетом, увінчаних вінками із сіна; а слугували їм вірменські хлопчики у варварській одежі. Хлопчикам, мов глухонімим, вони знаками давали зрозуміти, що їм слід робити.

/34/ З радістю привітавшись один з одним, Хірісоф і Ксенофонт удвох, через тлумача перською, стали розпитувати комарха, що це за країна. Він сказав, що це Вірменія. Вони запитали, для кого вирощуються коні. Комарх відповів, що це данина цареві[176]. Сусідня країна, за його словами, — це країна халібів, і пояснив, як туди дійти. /35/ Відтак Ксенофонт відпровадив комарха до його рідні і подарував йому старого коня із своєї здобичі, звелівши відгодувати його і принести потім у жертву. Ксенофонтові казали, ніби кінь присвячений Геліосу