Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

йому це радше подобається. Принаймні, нікому не вистачає сміливості сказати йому, що краще викинути розділи з десятого по двадцять сьомий включно. А також усе те, що він написав про цапа. Є припущення, що він продає так багато книг завдяки тому, що їх ніхто ніколи не читає. Якби всі, хто їх купує, читали їх, вони б не стали купувати наступну, і його кар'єрі настав би кінець.

Вона відштовхнула книгу від себе.

— Отже, — сказала вона. — Ви дуже розумно розповіли мені, навіщо я їздила до Вудсгеду, але не розповіли мені про те, навіщо туди їхали ви.

Дірк знизав плечима.

— Щоб подивитися, який він, — стримано сказав він.

— Та невже? Що ж, я збережу ваш час. Там просто жахливо.

— Опишіть його. Взагалі-то, почніть з аеропорту.

Кейт зробила великий ковток «кривавої Мері» і якийсь час мовчала, чекаючи, поки горілка всередині неї прокладе собі шлях.

— Ви хочете почути і про аеропорт? — зрештою спитала вона.

— Так.

Кейт допила свій напій.

— Тоді мені потрібна добавка, — сказала вона й штовхнула йому пустий келих.

Дірк мужньо витримав спілкування з барменом і за дві хвилини повернувся до Кейт із новим келихом.

— Добре, — сказала Кейт. — Я розпочну з кішки.

— З якої кішки?

— З кішки, доглянути за якою замість мене довелося просити сусідку.

— Яку сусідку?

— Ту, що померла.

— Зрозуміло, — сказав Дірк. — Знаєте що? Може мені краще заткнути пельку й дозволити говорити вам?

— Так, — сказала Кейт, — це було б чудово.

Кейт розповіла про події останніх кількох днів (принаймні тих, впродовж яких вона була притомна), а потім перейшла до своїх вражень від Вудсгеду.

Попри огиду, з якою вона його змальовувала, Діркові ця лікарня здалася саме таким місцем, куди б він залюбки пішов на пенсію; якщо можна, то завтра. Цей заклад поєднував у собі захопленість нез'ясовним, а такий гріх був і в нього (він міг думати про це захоплення виключно як про гріх і іноді лаявся на нього, як наркоман на наркотик) з розпещеним сибаритством, яке було гріхом, який він прагнув пізнати, але не мав на це грошей.

Зрештою Кейт розповіла про моторошну зустріч із паном Одвіном і його огидним посіпакою, і почувши це Дірк нахмурився й на хвилину замовкнув. Значна частина цієї хвилини була присвячена внутрішній боротьбі щодо того, чи не запалити йому сигарету. Нещодавно він відмовився від них, тому ця внутрішня боротьба траплялася регулярно, і він її регулярно програвав, іноді навіть не помічаючи цього. Він тріумфально прийняв рішення, що цього разу не палитиме, й відразу запалив. Для того, щоб вийняти з містких кишень свого плаща запальничку, спочатку йому довелося вийняти звідти конверт із ванної кімнати Джефрі Енсті. Він поклав його на стіл біля книги й запалив сигарету.

— Ця дівчина-реєстраторка в аеропорті… — зрештою сказав він.

— Вона мене мало з розуму не звела, — відразу підхопила Кейт. — Вона просто механічно виконувала свої обов'язки наче якась байдужа машина. Не слухала, не думала. Не знаю, де вони її знайшли.

— Раніше вона була моєю секретаркою, — сказав Дірк. — А тепер і вони не знають, де її знайти.

— О. Вибачте, — відразу сказала Кейт, а потім на мить замислилася.

— Ви, напевно, зараз скажете, що насправді вона була не такою, — продовжила вона. — Що ж, це можливо. Напевно, вона просто відмежувалася від розчарувань своєї роботи. Робота в аеропорті, напевно, робить людей нечутливими. Думаю, я б їй поспівчувала, якщо б сама не була тоді така розчарована. Вибачте, я не знала. То ось про що ви намагалися дізнатися.

Дірк ухильно кивнув.

— Окрім іншого, — сказав він. А потім додав: — Я приватний детектив.

— О? — здивувалася Кейт, а потім збентежилася.

— Вас це непокоїть?

— Просто в мене є знайомий, який грає на контрабасі.

— І що з ним? — сказав Дірк.

— Кожного разу, коли він знайомиться з кимось і неохоче зізнається в цьому, всі йому кажуть одне й те саме, і він через це скаженіє. Вони всі кажуть: «Б'юсь об заклад, що ви хотіли б грати на чомусь меншому». Ніхто ніколи не здогадується, що всі так кажуть. Я просто намагалася вгадати, чи є щось таке, що люди завжди кажуть приватному детективові, щоб і самій не сказати те саме.

— Ні. Насправді зазвичай усі на мить збентежуються, і ви це виконали дуже добре.

— Зрозуміло, — розчаровано сказала Кейт. — То чи є у вас якісь зачіпки… тобто, які-небудь ідеї щодо того, що трапилося з вашою секретаркою?

— Ні, — сказав Дірк, — жодної гадки. Лише нечіткий образ, про який я не можу нічого зрозуміти.

Він замислено смикав у руках сигарету, а потім його погляд знов забрів на стіл і на книжку. Він взяв її в руки й оглянув, думаючи над тим, що могло змусити його поцупити її.

— Я ж навіть не знаю нічого про цього Говарда Белла, — сказав він уголос.

Кейт здивувалася цій раптовій зміні теми, але водночас відчула певне полегшення.