Олексій Михайлович Волков - День відбуття

Вони залишились удвох, обличчя в обличчя, впираючись одне в одного поглядами. Цьому ведмедю не можна давати відпочити. Сергій знову спробував вибити ножа, у відповідь на що отримав небезпечний випад. Коліно буквально не давало йому бути самим собою. Зціпивши зуби, Сергій танцював навколо нього у цьому вузькому коридорі, примушуючи суперника якнайбільше рухатись. Змагатися у витривалості з молодим тренованим хлопцем йому було явно не по силах, з кожною секундою задишка в нього посилювалася. Скоро він і сам це зрозумів, тому несподівано пішов на Сергія — напевно, здали нерви. Від удару в коліно Гайдукевич скривився і припав на ногу. Другим ударом Сергій вибив-таки ніж. І коли той, остаточно втративши витримку, зібравши сили, кинувся на нього вже голіруч, Сергій упав на спину, тягнучи його на себе, і, підставивши зігнуту здорову ногу під живіт супротивника, відправив цю масу у вільний політ над собою.

«Літак» вийшов класичний, і кремезне тіло Гайдукевича, перекинувшись через голову, гупнуло крижами просто на край Ущелини. Він не зміг подолати інерцію і, скрикнувши, зіслизнув за край — лише зашурхотіло внизу.

Тепер Сергій дійсно біг, але вони наче розчинилися. Швидко… Ось і розгалуження, він не встиг. Обидва коридори вели до Серця Диявола. По одному тяглася волосінь. Господи, скільки ж її тут? Куди вирішить іти Юлія? По ньому ж? Адже вона ще не знає, що там завал, який неможливо оминути! Або ж вирішить, що цим коридором ітиме Сергій, якщо переможе Гайдукевича. Тому може обрати інший шлях. Чорт забирай…

Він пішов по новому шляху. Якщо вони обрали старий, то натраплять на завал і повертатимуться, а там він їх стерегтиме. Схоже, Олег не з найсміливіших, це добре. Хоч применшувати небезпеку теж не можна. Шлях через Ущелину до цього розгалуження він повинен знайти й сам. А де Ринат з Чмуриком?

Близько півгодини Сергій ішов у бік Хмарочоса, майже постійно навпомацки. Він прекрасно орієнтувався у цій частині Західної сітки і міг скористатися цим, щоб першим помітити того, хто зустрінеться на шляху. До того ж це давало можливість економити енергію акумулятора, що висів у підсумку на поясі. Світло ще знадобиться — там, коли доведеться дряпатися на майже вертикальну стіну. Як це зробити з травмованим коліном, уявлялося важко. Та іншого виходу просто не було. Розрахунок на таке собі диво. На існування ще одного виходу на поверхню, що, власне, і збиралися перевірити вони з Валерієм останніх кілька місяців. Довго збиралися. Тепер доведеться перевіряти це так неочікувано, в екстремальних умовах, поодинці.

Ким би не були ці Гайдукевичі, навряд чи власна загибель входить у їхні плани. Маючи спорядження і Тализіна, вони, скоріш за все, також ітимуть сюди у пошуках виходу. І якщо судитиметься зустрітися, то за будь-яких обставин краще помітити їх першим.

Чому вони розпалися на дві групи? Чому рухаються спинами до стін, очікуючи нападу. З боку кого? Колишніх компаньйонів? Адже більше тут немає кого остерігатися… Чи є? Кого могли вони притягти сюди за собою?

Завтра, коли він не повернеться у призначений час, Марина, він сподівався на це, віддасть обидва листи за призначенням. Тоді почнуться пошуки. Навряд чи вони розгорнуться оперативно. Поки дружина Валерія здійме галас, поки підключиться клуб спелеологів… У найкращому разі на вечір рятувальна група впреться носом у завал в Гусячому Горлі. А точніше — в затоплений коридор. Скільки часу знадобиться, щоб зібрати необхідне спорядження, аби пірнути і подивитися, що наробив землетрус у цій частині печер? А якщо це не єдиний завал у західній гілці? Скільки може витримати людина без їжі? Адже вода є. Хоч це давало якесь полегшення.

Помітивши слабенький відблиск світла, Сергій принишк. Ввижається? Від цих думок що завгодно може привидітися. Він завмер, затамувавши подих, за виступом стіни, напружуючи слух. Відблиск повторився. Ні, сюди ніхто не йшов. Вони стояли. Чомусь стояли на місці. Не чулося ні голосів, ні рухів. Невдовзі мало починатися розгалуження коридору. Що вони там роблять? Напевно, думають, куди йти. Ні, навряд. Якщо Валерій з ними, вагань з приводу цього бути не може. Якщо ні — вони б просто не дістались сюди. Чому так тихо? Серце колотилося скажено. Хто там?

Ступаючи нечутно і дихаючи ротом, щоб не сопіти, Сергій зробив ще кілька кроків. Відблиски тепер стали яснішими і давали змогу розрізнити окремі обриси стін. Що це за місце? Він просунувся ще трохи вперед. Так і є. Ще кілька кроків — і почнеться розгалуження. Він упізнав це місце. Хтось сидить там, практично на самій розвилці. Або в одному з коридорів зразу ж після неї. Тиша давила на вуха. Ще кілька кроків. Сергій уже бачив чорний отвір того другого — неосвітленого — коридору. Зараз його ще ніхто не може побачити. Як вдіяти? Адже іншої дороги до Хмарочоса немає. Якщо стережуть саме його, то це надзвичайно мудро. І зробити таке навряд чи хтось би додумався без допомоги Валерія.

Зробивши ще кілька обережних кроків, Сергій притулився до протилежної стіни, намагаючись визирнути за ріг і побачити, що там. Світло стало яскравим. О Господи…

Юлія сиділа, спершись спиною на стіну. Там утворювався такий собі закуток, і вона втискалася в нього, відкинувши голову у касці, на якій горів ліхтар. В руках у неї був пістолет. Юлія тримала його обома руками, сперши на зігнуті коліна. Навіть звідси він побачив її пальці на спусковому гачку. Тализіна поруч не було. Отже, йому таки вдалося втекти! В горлі пересохло, і він насилу проковтнув клубок.

Вона здригнулася. Здригнулася і зброя, яка тепер уже не торкалася колін. Юлія повернула голову. Погляду її неможливо було побачити, оскільки ліхтар на касці засліплював його. Сергієві здавалося, що він зрісся з камінням. Що могла вона почути? Невже його дихання? Як він мав вчинити? Відійти? А що далі? А якщо вона — лише приманка і за кілька кроків у другому коридорі таки стоїть той, хто нападе зі спини? Нападе чи просто натисне на спуск? Хто це може бути? Однозначно — не Гайдукевич.

Тим часом Юлія підвелася, продовжуючи