Матвій Михайлович Шестопал - Євреї на Україні

відсотка, на Білорусію — 407 тисяч, або 15,7 відсотка, і на решту республік — 52 тисячі, або 2,1 відсотка.354 На західних землях України в той час проживало, за даними офіційної польської статистики, понад 700 тисяч євреїв, що становило близько 10 % від загальної кількості населення.355

Залишившись на старих територіях, євреї зостаються там, як і раніше, головним чином міським населенням. Як показав перепис 1920 р., на 100 душ населения України в губернських містах проживало 35 євреїв, в інших містах — 25,6, у селищах міського типу — 21 і тільки в селах — 0,9 чоловіка.356 За переписом 1959 р., з 840 тисяч українських євреїв у містах проживало 97 відсотків.357

Чим пояснити таке становище? Чому євреї не користуються з наданих їм прав і не полишають осоружної смуги осілості? Чому не рвуть з горезвісним становищем “касти”, над яким так багато пролито щирих, а ще більше фальшивих сліз? У відповіді на ці питання — вся суть справи. Жити компактною масою в єврейському національному районі, хоч би де він не був — у Біробіджані, в Криму чи в пана Бога за пазухою, — значить, насамперед займатися, як і всі трудящі, продуктивною працею. А євреї цього уперто уникають. Зосередження винятково єврейського населення у певному районі їх “не влаштовує” тому, що робить практично неможливим звичайне єврейське дурисвітство: своїх обкрадати не можна, традиція не велить, а “чужих” немає. Крім того, територія колишньої смуги не тільки дає простір для всіляких зловживань, а й перебуває в значно кращих кліматичних та інших умовах порівняно з рештою географічних районів країни.

Тому балачки про дискримінацію, про “закупорку” (!) євреїв у містах і торгово-промислових центрах і нібито насильне їх утримання на становищі “касти” — не що інше, як обурлива демагогія, чергове шахрайство, облуда удаваного сліпого, розрахована на простодушність публіки. Гачок, на який клюнув і Ленін. Що це так, а не інакше, переконливо свідчить картина зайнятості євреїв у народному господарстві Радянського Союзу.

До революції 70 % єврейського населення становили утриманці, а серед працюючих переважали дрібні торгівці й ремісники.358 За радянської влади, природно, змінився життєвий уклад багатьох євреїв. Газета “Правда” в статті акад. М.Мітіна (єврей за національністю), відзначаючи зміни, що сталися в соціальному, моральному і політичному обліку єврейського населення СРСР, спеціально підкреслювала, що “оно избрало путь труда”.359

Як саме змінилися євреї? Може, вони, розірвавши ненависні кайдани минулих епох, що сковували їхню ініціативу і змушували займатися ганебним гендлярством і лихварством, кинулися у сферу матеріального виробництва? Може, вирішили духовно відродитися на основі фізичної праці і разом з трудівниками інших національностей стали нарешті сіяти хліб і варити сталь? Є, мабуть, і такі. Але основна маса радянських євреїв і далі лишається на старих позиціях. Одвічне прагнення мати цінності твердої вартості — золото, срібло, платину (благородні метали), коштовне каміння, різні коштовності тощо — лишається й сьогодні їхнім найвищим ідеалом. Ну а які особливі цінності можна добути в сільському болоті чи біля палаючої домни? Цим зумовлений характер занять радянських євреїв.

У матеріалах Міжнародного військового трибуналу, який судив гітлерівських злочинців, є дуже цінні дані про євреїв. Згідно з цими даними, безумовно гідними довіри, у європейській частині СРСР напередодні другої світової війни проживало близько 5 млн. євреїв (на азіатську частину припадало ледве 500 тисяч). З цих п’яти мільйонів на Україні жило 3 мільйони.360 Розподіл їх за професіями був такий:

у сільському господарстві… 9,1 %

міські робітники ….…………. 14,8 %

у торгівлі …………………..……. 20,0 %

державні службовці……….… 23,4 %

вільні професії: медицина, преса, театр, вища школа тощо… 32,4 %

Як бачимо, картина досить промовиста. З кожних чотирьох євреїв один був зайнятий виробництвом матеріальних благ (сільські й міські робітники), а троє (решта професій) — розподілом. Точно, як у відомій притчі: один з сошкою, семеро з ложкою. Оскільки один єврей не міг прогодувати трьох, то їх змушені були “годувати” не євреї. Спроба вказати на ненормальність такого становища зустрічалася в багнети, кваліфікувалася як злісний антисемітизм, який на Україні ускладнювався ще облудним звинуваченням у націоналізмі.

Щоб мати уявлення, що значило це звинувачення в ті роки, треба пам’ятати принаймні дві речі.

Перше. Декларуючи на словах право націй на самовизначення, російські більшовики на ділі не планували національної незалежності України. Ленін правду писав: “Чи судилося, наприклад, Україні стати самостійною державою, це залежить від 1000 факторів, невідомих наперед”.361 Мовляв, вирветься — матиме незалежність, а не зуміє завоювати свободу, хай нарікає сама на себе. Тим часом робилося все, аби отих факторів, що стояли на шляху до незалежності України, було якомога більше.

У той час, як поляки, латиші, євреї мали свої національні робітничі організації, які на правах автономних входили до РСДРП, українцям під різними приводами відмовляли в цьому. Українська СДРП, цькована більшовиками, продовжувала вести самостійне існування. А коли у 1918 р. життя змусило поставити питання про організацію КПУ, то в повідомленні з цього приводу “створення окремої Української партії” кваліфікувалося як “не завоювання для українських комуністів, а тяжка необхідність”.362 Довгий час дебатувалося питання, називати нову організацію українською чи просто: “РКП(б) на Україні”. Ще на ІІ конгресі Комінтерну в 1920 р. фігурували як самостійні політичні сили Комуністичний Бунд, Єврейські секції РКП, Єврейська комуністична партія Поалей-Ціон, тоді як КП(б)У виглядала з кишені РКП як її обласна організація.

З трибуни конгресу представники названих партій (Фрумкіна, Мережин, Кон-Ебер) наввипередки одне перед одним обстоювали права українських євреїв впливати “на ход государственных дел”.363 Тим часом КП(б)У, “представлена” єврейкою Гопнер, мовчала. Саме в цей час у таємних канцеляріях Комінтерну готувалася “персональна справа” України щодо звинувачення у прагненні до самостійності. Ідея української незалежності взагалі розцінювалася як контрреволюційна. Л.Б.Каменев (Розенфельд) на ІІ з’їзді КП(б)У у 1918 р. від імені ЦК РКП заявив: “Мы должны прямо и определенно сказать, что лозунг самоопределения национальностей в развитии пролетарской революции в России превратился в орудие контрреволюции против советской России”.364

У листі до С.Орджонікідзе, надзвичайного емісара ЦК РКП по боротьбі з патріотичними силами України, Ленін 14 березня 1918 р. писав: “Негайна евакуація хліба і металів на схід, організація підривних груп… рішуче і беззастережне перелицювання на український лад наших частин, що є на Україні, - таке тепер завдання. Треба заборонити Антонову називати себе Антоновим-Овсієнком, він повинен називатися просто Овсієнком. Те ж саме треба сказати про Муравйова (якщо він залишиться на посту) та інших”.365

Цю єврейську тактику перевдягання КПРС узяла собі на озброєння і досить успішно користується нею. По суті справи громадянська війна на Україні