Чак Паланік - Бійцівський клуб

Усі речі, які знає Тайлер, повертаються до мене.

Патрик Медден складав список барів, у яких збиралися бійцівські клуби.

Раптом я згадую, як запустити кінопроектор. Згадую, як вибивати замки і як Тайлер орендував будинок на Пейпер-стрит якраз перед тим, як показатися мені на пляжі.

Я знаю, чому Тайлер трапився. Тайлер любив Марлу. З першої ночі, як я її зустрів, Тайлер чи якась частина мене шукала приводу бути з нею.

Ніщо з цього вже не важить. Не тепер. Проте всі подробиці повертаються до мене, коли я йду вночі до найближчого бійцівського клубу.

Є бійцівський клуб у ніч на суботу в барі«Агтогу». Можливо, його можна знайти в списку барів, який складав Патрик Медден, добрий мертвий Патрик Медден.

Цієї ночі я йду до бару «Агтогу», і коли я заходжу, натовп розсувається, мов застібка-блискав-ка. Для всіх тут я Тайлер Дерден — Великий і Могутній. Бог і Отець.

Звідусіль навколо мене чую: «Доброго вечора, сер».

«Ласкаво просимо до бійцівського клубу, сер».

«Ми вдячні, що ви до нас приєдналися, сер».

Я із жахним обличчям, котре тільки-но почало загоюватись. Діра в моєму обличчі усміхається крізь щоку. Мій справжній рот міцно стиснений.

Оскільки я Тайлер Дерден, можете поцілувати мене в дупу, цієї ночі я викликаю на бій кожного в цьому клубі. П’ятдесят бійок. Одна бійка за раз. Ніякого взуття. Ніяких сорочок.

Бійки тривають стільки, скільки мають тривати.

Якщо Тайлер любить Марлу — я люблю Марлу.

Те, що відбувається, словами не описати. Я хотів загидити всі французькі пляжі, яких ніколи не побачу. Уяви, як вистежуєш лося у вологих низинних лісах навколо «Rockefeller Center».

У першій бійці хлоп захопив мене повним нельсоном і стусонув в обличчя, бив у щоку, вбивав діру в щоці в бетонну підлогу, доки зуби не хряснули всередину й не вп'ялися скалками і корінням мені в язика.

Тепер я пригадую Патрика Меддена мертвим на підлозі, тендітну фігурку його дружини, таку собі маленьку дівчинку з шиньйоном. Вона гиготіла й намагалася влити шампанське між мертвих губ свого чоловіка.

Дружина сказала, що штучна кров була надто, надто червоною. Місіс Патрік Медден вмочила два пальці в кров, що витікала з її чоловіка, і засунула пальці собі до рота.

Зуби вп’ялися мені в язика, смакую кров.

Місіс Патрік Медден смакувала кров.

Пам’ятаю, як був там, надворі вечірки із розігруванням убивства, із космічними мавпочками, що охоронцями стояли навколо мене. Марла у своїй сукні з мальованими чорними трояндами спостерігала з іншого боку зали.

Друга бійка, хлопець чавить мене коліном між лопаток. Заламує руки мені за спиною і вганяє грудну клітку в бетонну підлогу. Ключиця — я чув, як вона хруснула з одного боку.

Розтрощити толоком еллінський мармур і підтертися «Моною Лізою».

Місіс Патрік Медден тримала скривавлені пальці піднятими, кров лилася щілинами між її зубів і стікала додолу з пальців, по зап’ястю через діамантовий браслет до ліктя, де і скрапувала.

Бійка номер три. Я прокидаюся — і час третьої бійки. У бійцівському клубі більше немає імен.

Ти — не твоє ім’я.

Ти — не твоя сім’я.

Номер три, схоже, знає, що мені потрібно, і затискає мою голову в задушливій темряві. Це сонний захват, який лишає стільки повітря, скільки достатньо, щоби бути при тямі. Номер три тримає мою голову на згині, мов немовля чи футбольний м’яч, і кулачить моє обличчя молотом свого кулака.

Доки зуби не проривають крізь губи.

Доки діра в моїй щоці не доходить до кутика рота і вони не об’єднуються в пошматованому вишкірі від носа до вуха.

Номер три періщить, доки не збиває кулаки в кров.

Доки я не починаю плакати.

Усі, кого ти любиш, полишать тебе чи помруть.

Усе, що ти створиш, буде знищене.

Усе, чим ти пишався, завершить своє існування на звалищі.

Я Озімандіас, цар царів[39].

Ще удар — і мої зуби перекушують мого язика. Його половинка падає на підлогу й відлітає вбік.

Маленька фігурка місіс Патрік Медден, що присіла на коліна біля тіла свого чоловіка, багатії, люди, яких вони звуть друзями, стовбичать п’яні навколо неї й іржуть.

Дружина сказала: «Патріку?»

Калюжа крові розпливається й розширюється, доки не доповзає до її спідниці.

Вона каже: «Патріку, досить, перестань бути мертвим».

Кров підіймається її спідницею, — капілярний ефект, — нитка за ниткою видирається її спідницею.

Навколо мене кричать люди з проекту «Каліцтво».

Тоді місіс Патрік Медден кричить.

І в підвалі бару «Агшогу» Тайлер Дерден падає на підлогу теплою масою. Тайлер Дерден Великий, той, хто на одну мить був досконалим і хто сказав, що мить — найбільше, на що можна чекати від довершеності.

А бійки продовжуються і продовжуються, бо я хочу бути мертвим. Тому що тільки в смерті ми здобуваємо імена. Тільки в смерті ми перестаємо бути частиною проекту «Каліцтво».

Глава 29

Тайлер стоїть там — довершено красивий янгол у всьому своему сяйві. Моя воля до життя мене вражає.

Скривавлений шмат закипілої плоті, я лежу на голому матраці в своїй кімнаті в «Миловарні Пейпер-стрит».

Усе з моєї кімнати щезло.

Дзеркало зі світлиною моєї стопи, коли я мав рак на десять хвилин. Гірше, ніж рак. Дзеркало щезло. Дверцята шафи відчинені, звідти щезло шість білих сорочок, чорні штані, білизна, шкарпетки і взуття. Тайлер каже: «Підіймайся».

Глибоко під, і поза, і всередині всього, що я сприймав за належне, народилося щось жахливе.

Усе розпалося.

Космічні мавпочки зникли. Усе змінило місцеперебування — відсмоктаний жир, ліжка, гроші, особливо гроші. Лишився тільки садок і орендований будинок.

Тайлер каже: «Останнє, що нам лишилося організувати, — це твоє мучеництво. Твій великий відхід».

Не смерть — сумна й марудна, а загибель, як надихаюча й радісна справа.

О Тайлере, мені боляче. Просто вбий мене тут.

«Підіймайся».

Убий вже мене. Убий мене. Убий мене. Убий мене.

«Це має бути знаменним, — каже Тайлер. — Уяви: ти на вершечку найвищої будівлі світу. Уся вона захоплена проектом “Каліцтво”. Дим валить із вікон. Столи падають у натовп на вулиці. Справжня опера смерті — ось що на тебе чекає».

Кажу, ні. Ти вже достатньо мною користався.

«Не йтимеш мені назустріч, ми підемо за Марлою».

Кажу, веди.

«Тоді вставай з ліжка, — каже Тайлер, — і тягни свою дупу до довбаної тачки».

Тож ми з Тайлером стоїмо на даху хмарочоса «Parker-Morris», а ствол його пістолета у мене в роті.

Спливають наші останні десять хвилин.

Хмарочос «Parker-Morris» зникне з лиця землі за десять