Ірен Віталіївна Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки

class="p1">Від болю і несподіванки щодо можливостей тендітної жіночої ніжки Олексій відлетів у протилежний бік каюти і крізь блискавки, що дощем посипалися з очей, помітив, як прочинилися і зачинилися двері.

Кілька секунд приходив до тями, дивуючись, якого прогресу досягло мистецтво кунг-фу, і намагаючись пригадати свої знання в цьому виді східної боротьби.

Був би час, певно, пригадав би! Але часу не було.

І Олексій, усе ще похитуючись, ринувся навздогін.

Побіг порожнім коридором.

Ледь чутний шлейф жасминового аромату, мов путівник, вів на нижню палубу.

Вискочив у темряву і тишу.

Дослухався: крім плюскоту хвиль — жодного звуку.

Керуючись логікою, що мадам запланувала дістатися шлюпки, тихо почав прокрадатися до корми.

Аромат жасмину розчинився в морському повітрі.

Тиша заколисувала.

І заколисала б, якби кішка-Ванда не стрибнула  йому прямо на спину, вп’ялася в горло гострими пазурами.

Олексій захрипів, закрутився, намагаючись ски нути зі спини наїзницю і десь у глибині єства радіючи, що цю ганебну сцену не бачить Муся — от би посміялася…

Згадка про Мусю змусила його напружити всі сили, втрачені ще під час нападу в каюті — і Крапка, наблизившись до перил, повернувся спиною, намагаючись скинути кляту «ніндзя» у воду.

Але та все ж таки встигла натиснути на його сонну артерію, чим значно полегшила свою вдачу потопельниці — і, скориставшись миттєвим запамороченням супротивника, з усієї сили вдарила його головою о чавунні перила.

Це вже було занадто!

Олексій упав до ніг прекрасної Ванди, заливаючи палубу кров’ю.

Цього було достатньо, аби Ванда вмілими і точними рухами спустила шлюпку в хвилі морські.

Учепившись за канат, ковзнула донизу.

І пропала в темряві.

Крізь шар вати, в котрому опинилася голова сищика, він почув, як заплюскотіла вода, підкоряючись перевеслам.

Вічний сором або смерть, подумав Крапка і, зібравши останні сили, перевалився через перила…

* * *

Усе ж таки велика сила — холодний душ!

Особливо якщо цим душем є холодні хвилі нічного моря.

У воді Крапка ожив і збадьорився, мов молодий поранений дельфін, і, високо скидаючи руки, поплив за шлюпкою, не відчуваючи болю.

На диво, наздогнав підступну втікачку досить швидко.

Якби міг у цю мить думати, то здогадався б, що прекрасна Ванда, опустивши весла… очікувала на ворога.

Підпустила ближче.

І ще один удар, сильніший за всі інші, зрушився Олексію на голову.

Ванда посміхнулась і знову налягла на весла, вдивляючись у місячну доріжку, по якій назустріч їй плив баркас.

* * *

Коли між шлюпкою і баркасом лишалася відстань простягнутої руки, а Вітольд Вікторович дійсно простягнув руку, аби допомогти жінці перебратися до більш надійного прихистку, над морем спалахнули кілька прожекторів.

Вітольд Вікторович і його супутник Володя безтямно кліпали засліпленими очима.

— Наказую кинути зброю і здатися! Ви оточені! — пролунав голос із гучномовця.

Голос, до речі, дуже схожий на рев генерала Матвія Івановича Гурчика…

Прожектори спрямували перехресне світло вгору — це дало змогу побачити картину, гідну пензля Айвазовського, в цілому: біля баркасу і шлюпки стояв великий поліцейський катер, на борту якого було зо десять озброєних військових.

 Вітольд Вікторович кивнув Володі — мовляв, іще одна ходка на каторгу в цій клятій імперії їм забезпечена — і обидва покірно підняли руки догори.

Ванда криво посміхнулася, охайно склала весла уздовж човна і гордо схрестила на грудях руки…

* * *

За пару хвилин усе скінчилося.

Троє затриманих сиділи в каюті поліцейського катеру під пильним наглядом охорони.

На палубі метушився власною персоною генерал Гурчик, вдивляючись у воду, бідкався і ледь не рвав на собі залишки пишної сивої шевелюри.

Поліцейські снували довкола з ліхтариками, освітлюючи поверхню води.

— Ох, загинув хлопець! — причитав Гурчик. — Дивіться краще! Це ж Крапка — наш агент із Києва!

Поліцейські безтямно забігали уздовж борту.

— Усім — пірнати! — втративши терпець, наказав Гурчик. — Шкури спущу!!!

Поліцейські знехотя почали стягувати з себе чоботи.

І пірнули б таки, якби…

Якби за борт раптом не вхопилася рука — в синцях і подряпинах, але цілком жива чоловіча рука.

За рукою з’явилася голова — з раною на чолі і маківці, але теж цілком жива.

За рукою і головою, підтягнувшись, з’явилося тіло — цілком живе тіло сищика Олексія Крапки.

Його втягнули на борт.

Гурчик було попрямував до сищика з розкритими обіймами, але той, оминаючи генерала, кинувся до каюти, де сиділи ув’язнені.

 Підбіг до Ванди і зовсім нечемно сунув руку їй за пазуху.

Вийняв звідти якийсь предмет, сунув його до рота і… миттю кинувся туди, звідки його щойно витягли — за борт.

Щосили замахав руками вбік пароплаву.

Генерал Гурчик тільки очима закліпав…

* * *

Добре, що заколисані хвилями і насичені свіжим повітрям гості пароплава не мали звички блукати опівночі коридорами круїзного лайнера.

Інакше вони б побачили досить дивну картину, як, залишаючи по собі мокрі закривавлені сліди, по червоному килиму, ледь пересуваючи ноги, йде той, хто нещодавно вразив публіку своєю кмітливістю у фехтуванні.

Так, Олексій Крапка прямував до каюти прекрасної Ванди Такіхасі саме в такому непристойному вигляді: мокрий, зі скуйовдженим волоссям, без чобіт і краватки.

Дійшовши, віддихався і з острахом прочинив двері, а потім увалився досередини, ледь утримуючи рівновагу.

Роззирнувся.

На ліжку лежало тіло, голова якого була накрита подушкою.

Припавши до тіла, Олексій відкинув подушку.

Так, це було тіло Мусі, яке мало не кращий вигляд, ніж він сам.

Олексій зірвав зі стіни дзеркало, підніс до вуст напарниці і завмер у тривожному очікуванні.

 Відняв, роздивився ледь помітну хмаринку на бездоганно чистій амальгамі.

Олексій підніс до вуст дівчини пляшчинку — влив краплі.

Муся, захлинаючись, конвульсивно проковтнула рідину.

Олексій вирішив почекати кілька хвилин.

За ці хвилини щоки Мусі порожевіли.

Крапка низько нахилився над обличчям Мусі, дослухаючись до того, як її уривчасте дихання поволі вирівнюється.

Вирівнялося.

Більше не було до чого дослухатися!

Муся розплющила очі, каламутним поглядом окинула Крапку і слабким голосом промовила:

— Довго ж ви змусили себе чекати…

* * *

О шостій ранку, поза розкладом, пароплав іще стояв на якорі посеред моря.

Довкола його бортів мирно погойдувалася, ося яна рожевим сонцем, дивна трійця: рибальський баркас, шлюпка і поліцейський катер.

Гості спали.

Проте в салоні зібралися нові гості — непрохані, на чолі з генералом Матвієм Івановичем Гурчиком і всім складом його поліцейського війська, що так вдало провело сьогоднішню нічну операцію.

Капітан, здивований і вражений до сліз своєю несподіваною місією із затримки