Володимир Михайлович В'ятрович - За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

морди рідних. Не пощаджено також цивільного польського населення, яке тримало тісний зв’язок з бандитами, вислало своїх дітей у ліси до банд, доставляло їм харчові продукти та доносило про рухи наших частин. Щоби банди не мали на майбутнє нічлігів та місця перебування, командуючий гауптштурмфюрер дав наказ випалити дощенту усі польські колонії на терені акції. Наші хлопці з вдоволенням взялися зараз до цеї конечної операції польського рака, але швидко мусили ховатися за насипи, бо в горіючих хатах вибухали муніції».

Втручання німців було короткочасним та локальним. Наближався фронт, тому вони не збиралися витрачати час і зусилля на пацифікаційні акції. Через це той же керівник УЦК у Любліні Володимир Левицький згодом жалівся, що в Лащівському повіті «до решти вимордовує польська банда наших усіх людей, байдуже, чи він брав участь у громадській праці, чи був собі звичайним жувачем насущного хліба. По селах осталися хіба старі дідусі і бабки, яким все одно умирати. Народ розбігся на всі сторони, хто до Замістя, інші до Холма /.../. На моє представлення в Дістрікт киває головою й шкрібається в потилицю, мовляв, це дуже велика шкода, й на цьому кінець».

Головне протистояння в цей час розгорнулося між обома підпільними арміями — УПА та АК. Протягом квітня―червня тривали завзяті бої. Німці тим часом здійснювали патрулювання теренів Холмщини з літаків. «Як тільки десь появилися вогні чи зав’язався бій між поляками і нашими відділами, — читаємо в історії сотні УПА «Тигри», — німці висилали туди з Любліна кілька літаків, які бомбили горіючі села і скорострільним вогнем переслідували нарівні поляків як нас».

Надзвичайно важливим для поляків було прорватися на південь, до Львова, для посилення місцевих сил, які мали відновити польську владу до наближення фронту. Українці ж усіляко намагалися цього не допустити. Серед найзначніших слід згадати бої біля Посадова на початку квітня. Цей населений пункт був потужним осередком польського підпілля, для його ліквідації сконцентровано великі сили повстанців ― близько 750 вояків. Бій тривав кілька годин, і через деякий час упівці, знищивши фільварок і забравши склади ворога, залишили село. У підсумку акції знищено колонію Телятин, фільварки Лагівці й Посадів, частину колонії Стенятин, здобуто зброю, харчі, одяг, медикаменти. Втрати ворога ― понад 100 вбитих, власні ― 4 вбитих і 13 поранених.

Убивства українців у селах Холмщини, 1942—1944 рр.

У зону активних бойових дій на Холмщину протягом квітня―травня відправляють нові відділи УПА, внаслідок чого загальна кількість повстанців зросла до 11 сотень. Така велика концентрація військ дозволила командуванню УПА розгорнути їх у широкий фронт, відтісняючи поляків далі на захід. «По акції відділів УПА, ― читаємо у повстанському звіті за 17 травня 1944 р., ― відкинено поляків за вузькоторову залізницю Угнів ― Вербковичі. Точніша границя між нашими впливами з польським переходить такими селами: Речиця, Зимно, дальше лінію Гучви, над якою стоїть КОП (Корпус Охорони Поґранічча). У деяких місцевостях польські відділи переходять ріку Гучву, і так в с. Набряжі по цей бік Гучви стаціонує около 200 людей, а їх боївки (чолувкі) доходять до Старого Села. У с. Турковичі стаціонує около 100 узброєних поляків. В околиці села Гонятички границя ця завертає на північний захід, у напрямі с. Гдешин. На захід від тієї границі живуть фольксдойчі, переселені з Румунії, Сербії, Хорватії і інших країн. Дальше на північ польські впливи доходять до села Трещани, однак польські боївки роблять випади на схід до таких сіл: Забірці, Богутичі і інші. З Трещан лінія ця переходить на село Новий Майдан, Ухані, Воїславичі (повіт Холм), тут границя ця затирається».

Розгортаючи подальший наступ, відділи УПА 19 травня атакували село Набруж ― головний центр польського підпілля на схід від річки Гучви. В акції взяли участь галицькі та волинські сотні загальною чисельністю понад 900 вояків. У результаті понад чотиригодинного бою польські війська відтіснено за річку, яка протягом тривалого часу правила за лінію фронту.

На початку червня польські сили намагалися провести контрнаступ. Його завданням, за свідченнями одного з учасників, було: «1) якнайбільше ограбити села, які під володінням УПА, головно ходило о харчеві продукти, це в зв’язку з голодом; 2) окружаючими маневрами знищити відділи УПА; 3) винищити цивільне населення на захоплених теренах в поході на схід і знищити по дорозі всі села». Наступ, у якому брали участь три батальйони силою 600 польських вояків, ішов за трьома головними напрямками: з боку Томашева на Губинок, Диниська, Річицю і Ульгівок; з Лащева на Стенятин, Посадів, Ріплин; з Тишівців на Старе Село і Діброву.

Ось як описує акцію повстанський звітодавець: «За кожним одним, добре озброєним та на військовий лад зорганізованим батальйоном посувалося кілька сотень цивільної польської маси з возами, дротами, вилами, лопатами, щоби в завойованому «Гайдамацькому краю» забирати майно помордованих українців».

Проте польська акція, наразившись на сильний опір УПА, зазнала поразки. Загалом, за підрахунками українського дослідника Володимира Мороза, у червні 1944 р. на фронті протяжністю від Чесанова до Грубешева було зосереджено тринадцять сотень УПА. Якщо до цього додати сили самооборонних боївок, то чисельність українців становила близько двох тисяч вояків. Бої тривали до липня 1944 р. За підрахунками польського історика Ґжеґожа Мотики, кожна зі сторін втратила в боях близько 3—4 тисяч осіб. Більшість із них, очевидно, були цивільними.Хоча власне поняття «цивільного» чи некомбатанта, тобто неучасника збройного конфлікту, у польсько-українській війні було доволі розмитим. Документи з Холмщини подають інформацію про масову участь в антиукраїнських акціях місцевого польського населення. Серед цих документів можна також знайти протоколи-роз’яснення, чому те чи інше польське село було спалене українськими селянами.

Активні бойові дії на цих теренах спонукали багатьох українців залишати їх. За даними УЦК, на кінець червня 1944 р. було 12 тисяч біженців лише з Грубешівщини.

Завзяте фронтове протистояння між українським і польським підпіллям припинилося з переходом іншого фронту ― німецько-радянського.

«Прихід Червоної Армії 17 липня 1944 р. на землі Холмщини, ― читаємо у повстанському огляді, ― кількостево послабив відділи УПА. Це сталося внаслідок переходу фронту, коли відділи УПА під напором великої маси ворожого війська розпорошилися, однак по кількох тижнях, хоч в меншій кількості, відділи зорганізовано наново. Зараз по переході Буга червоноармійці першому стрічному селянинові говорили, що вони прийшли створити «Самостоятєльну Польщу». Червоноармійці абсолютно не орієнтувалися, що на широкому надбужному пасі замешкує компактною масою українське населення. Підбадьорені поляки почали вертати з корінної Польщі на свої спалені господарства, однак це вертали боївки АК, щоб за плечима більшовиків дальше робити заколот і нищити українців. Боївки СБ перевели гостру контролю горожан і частину прибувших поляків зліквідовано, а другу завернено назад в Польщу. Залишились тільки польські родини на тих кольоніях, що передньо не включались до протиукраїнської боротьби».

Проте конфлікт і після цього не вичерпався, лише набув більш прихованих форм, а саме використання у боротьбі з ворогом нового окупанта. «Поляки ідуть своїми втертими шляхами донощицтва і провокації, ― читаємо у звіті українського підпілля за жовтень 1944 р. ― Багато їх вступило до міліції. Багато вертається із заходу на старі місця. Вони раділи першим вісткам про створення польської держави, але тепер багато інтелігентів бачить, що Польща піде слідами Прибалтійських держав, тобто стане Радянською Республікою. Агітація проти емігрантського уряду полякам не по нутру. Не дивлячись на те, поляки співпрацюють