Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Родаки 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Родаки" автора Дмитро Михайлович Кешеля. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 101
Перейти на сторінку:
випромінює якусь домашню теплоту й душевну інтелігентність, то її православний брат — весь уособлення аскетичності, одержимості і нагадує занесений у пересторозі перст Господній. Він, цей перст Господній — суворий, холодно-мовчазний, але мудрий і справедливий.

Що не кажіть, а світ, у який приводять нас матері по волі Божій, хоч часом і жорстокий, несправедливий, але таки прекрасний, мамку’му солодку. А підтвердження тому, що життя інколи дійсно несправедливе до праведників — моя власна персона, ось чому я цього весняного ранку сиджу вдома? Це в той час, коли людські діти труть мозолі на мізках у школах, здобуваючи знання. Так-так!.. Мене черговий раз звідти вигнали. А за що — вбийте — не дотямлю.

Той день почався для мене не із вельми гарних емоцій і втішних новин. Із самого ранку прилетіла із Мукачева несподівано, як вітерниця, тітка Маргарита. Віднедавна вона мешкала в якомусь робітничому гуртожитку із сином, якого, перебачте на слові, знайшла із «руським офіцірьом». Захлинаючись сльозами, почала перед бабою заломлювати руки. Мовляв, полюбила дуже красного пана-начальника. І той ніби й не проти женитися, але, коли почув про копильця, почав дуже гніватися, що Маргарита вже не дівчина.

— Птфі… птфі на нього! — невимовно обурилась баба. Хіба якийсь нещасний дітвак — сесе вже доказательство, што ти не ціла і не дівка?

Тут тітка почала звинувачувати Фіскарошку: коли б не баба, то могла спокійно вийти колись заміж за того «руського офіціря», від якого народила, але Фіскарошка вперлася проти москаля:

— Май розум, Маргітко, — лупила себе по чолу Фіскарошка. — Маєме дві свині, козу Танкістку, два барани, корівку, цілу зграю курей. Хіба для єдного двора сесе мало скотини? Нам што — ще і чужій худобі терпіти?

Після довгих бідкань, йойкань і звинувачень Маргарита врешті-решт виказала: пан-начальник тепер вже й не проти на ній женитись, але без дитини. Тому баба мусить прийняти позашлюбного онука, як тепер би сказали, на свій баланс. На що дід Соломон розчаровано прорік:

— Но і дурний тот жених. Нараз видко, што не наш чоловік.

— А чому? — кинула сердитий погляд на Соломона тітка.

— Бо наш чоловік нараз би оцінив своє щастя — корова із телятьом намного дорожча. Та й самому не треба особенно трудитися — вшитко вже готовоє.

За своє філозофування бідний Соломон, звісно, поплатився звичним уже ударом віника по голові.

А ось звістка про те, що мій двоюрідний брат переїде із Мукачева і житиме тепер зі мною в одному обійсті, не просто ошелешила мене, а осліпила. Птаха би не сіла на хату, аби знала, який вогонь ненависті, злоби і жадання помсти вмить охопив мене. Почував себе достоту так, як наслідний принц, якому пообіцяли назавтра коронування, а за хвилину до церемонії неспогадано з’ясувалось — на престол з’явився ще один претендент. Невже цей копилець, позаштатний онук Фіскарошки, ділитиме зі мною любов діда і баби, їстиме зі мною за одним столом, а то, не приведи Господіньку, ще й вкладеться спати зі мною… І тут раптово на мене велетенськими потоками нахлинули всесвітні жалі — до самого себе. І я, закусивши зуби, вирішив жорстоко помститися родакам. Помста була оригінальною — я буду страшно вчитися! Хай там сліпну, глухну, вмираю з голоду, але я, навіть риючи носом книжки, вивчуся на великого пана. Мене возитиме парадна бричка, а може, і якийсь заграничний мотор. Я їздитиму собі із Мукачева до Ужгорода, а коли увиджу, як мої родаки пішочком тяжко чалампають із села до города, ніколи не зупинюся, аби їх підібрати. Я навіть кривим оком ніколи не подивлюся на ті наші Небесі.

Ось такі плани визрівали у моїй, загалом миролюбивій, голові. І що найдивніше — ці рішучі задуми не зникли навіть після обіду, коли повернувся зі школи.

Сяк-так перекусивши, я взявся за науку, грізно попередивши Фіскарошку: «Не гримайте своїми кістками і не мішайте мені вчитися!» Моя заява про науку настільки спантеличила бабу, що бідна одразу подумала: або вона сходить із розуму, або світ шалено мчить до загибелі. Я ж усівся за ботаніку і ткнувся в тему «Статеве і нестатеве розмноження рослин».

Тим часом мій духовний наставник, великий цімбора бідних і принижених, дорогий учитель і сусіда пан Фийса теж поверталися із каторжних трудів — себто із школи. По дорозі на Небесі завернули в Палестину, де, за їхніми словами, «від єдної доброї душі одержав у награду за человічность трилітрову банку вина». Причому вина не простого, а бузинового. Після кількох погарів до чоловіка, за словами пана Фийси, «поверталася така силище, што женилом може найтвердіші оріхи товкти, як соняшникове насіння».

Коли пан Фийса із трьохлітровою банкою чарівного вина під пахвою увалились до хати, Фіскарошка, наскільки вже шанувала вченого сусіда, але показала пальцем на двері:

— Пане Фийсо, ви што — із пеца впали, тепер великий піст, і пити — неспасенний гріх!

На що вчитель не менш повчально сказав, навіть цілу лекцію прочитав:

— О ніт, Марько дорога, сесе — вино. А вино можна пити і в піст, бо вино — дар Божий! Сесе, ороньові мої, паленьку-водку не можна у піст пити, бо она… бо она — сатанинська проказа. І коли п’єш паленьку — не важно, в піст, а ци у простий день — мусай тричі перехреститися і сказати: «Ізиді із стакана, нечиста сило, останься лем чистий спирт!»

Це епохальне відкриття пана Фийси з ентузіазмом сприйняв дід Соломон й одразу запропонував: «Авби голову не нервувати, треба гертанку прополоскати». Баба ж, осудливо глянувши на любимого мужа, плюнула і пішла по роботі. Сусіди дербанули по одному, далі ще по одному погарові сексуального вина. А потім ще… І тут гігант курвацької мислі дід Соломон замість того, аби женилом горіхи товкти, смачно захропів біля дорогої серцю печі. А ось пан учитель Фийса… — від бузинового вина їхнє єство враз стрепенулося і зацвіло, як ружа. Розвели плечима, гарячим поглядом обвели хату, і в їх поле зору, наче в капкан, втрапила Фіскарошка, що поралась у сінях. У цю мить баба здалася панові вчителю такою соковитою і привабливою, як визріла полунична ягода! Аж кров у жилах закипіла — так потягло пана Фийсу до сусідки.

— А от сесе уже воістину гріх — даже в мислях сусідку обольщать, — мовили тихо про себе пан Фийса і, наче капосний когут, вислизнули на вулицю, полишивши хропіти біля печі сексуального цімбора — діда Соломона.

Свіже повітря, хмільні запахи весняного цвіту геть запаморочили пана Фийсу, додали ще більше тремтливо-солодкого

1 ... 39 40 41 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Родаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Родаки"