Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

— Це не так важливо.

— Серйозно?

Він устав і почав міряти кроками кімнату. Не потрібно було знати його настільки добре, як Майя, щоб зрозуміти, що це недобре.

— Що таке? — спитала вона.

— Я вранці дзвонив детективу Кірсу.

Майя заплющила очі.

— Навіщо ти це робив?

— О, не знаю. Може, тому що ти вчора висунула йому неабияке звинувачення.

— Це Керолайн його висунула.

— Байдуже. Я хотів скласти про нього свою думку.

— І що?

— Він мені сподобався. Гадаю, він чесна людина. А Керолайн — брехло.

— Гаразд, просто забудь про це.

Шейн видав неприємне дзижчання, як у вікторині під час неправильної відповіді.

— Що?

— Вибач, Майє, відповідь неправильна.

— Ти про що?

— Кірс не видав мені інформації про поточне розслідування, — вів далі Шейн, — як і годиться хорошому копу, копу, який грає за правилами й не бере хабарів.

Майї не сподобалося, до чого він вів.

— Але, — сказав Шейн, піднявши палець, — він вирішив, що може мені розповісти про певний інцидент, який нещодавно стався в тебе вдома.

Майя глянула на Лілі.

— Він розповів тобі про приховану камеру.

— В яблучко.

Шейн чекав на її пояснення. Вона мовчала. Обоє стояли й дивились одне на одного надто довго. Нарешті чоловік порушив тишу.

— Чому ти не розповіла мені? — запитав він.

— Я збиралася.

— Але?

— Але ти і так думаєш, що я неврівноважена.

Шейн знову видав те неприємне дзижчання.

— Неправда. Я міг подумати, що тобі потрібна допомога…

— Саме так. Ти все напосідаєш, аби я зателефонувала By. А що б ти подумав, якби ти від мене почув, що я, здається, бачила свого вбитого чоловіка на відео з прихованої камери?

— Я б тебе вислухав, — сказав Шейн. — Я б вислухав і спробував допомогти тобі дійти до суті справи.

Майя знала, що він говорив серйозно. Шейн узяв стілець, підсунув його ближче до неї, сів.

— Розкажи мені, що сталося. У деталях.

Більше нема сенсу приховувати. Майя розповіла Шейну про приховану камеру, про Ізабеллу з перцевим спреєм, про зникнення одягу Джо та візит до помешкань працівників Буркеттів, де жила Ізабелла. Коли вона договорила, Шейн мовив:

— Я пам’ятаю ту сорочку. Якщо тобі все це здалося, куди вона зникла?

— Хтозна.

Шейн підвівся й рушив до сходів.

— Ти куди?

— Подивлюсь у його шафі, чи не там вона.

Майя хотіла запротестувати, але такий уже Шейн, він повинен зробити все до кінця. Тож вона чекала. За п’ять хвилин він повернувся.

— Нема, — сказав.

— І це нічого не означає, — додала вона. — Можна знайти мільйон причин, чому сорочки в шафі нема.

Він сів на стілець навпроти неї, посмикуючи свою нижню губу. Минуло п’ять секунд. Десять.

— Давай трохи поговоримо про це.

Майя чекала.

— Пам’ятаєш, що сказав генерал Демпсі, коли приїхав до нашого табору? — запитав Шейн. — Про передбачуваність на полі бою?

Вона кивнула. Генерал Мартін Демпсі, голова Комітету керівників штабів, говорив, що з усіх людських занять найпередбачуванішим є війна. Єдиний принцип того, що стається в бою, — ти ніколи не вгадаєш, що може статись у бою. Маєш бути готовий до того, що видається неможливим.

— То обміркуємо все, — сказав Шейн. — Скажімо, ти дійсно бачила Джо на тій прихованій камері.

— Він мертвий, Шейне.

— Розумію. Але… давай іти крок за кроком. Потренуємося.

Майя закотила очі, щоб він не тягнув час.

— Так, де ти переглядаєш зняте на камеру — на телевізорі?

— На лептопі. Підключаєш SD-картку.

— Так, вибач. SD-картка. Це та, яку забрала Ізабелла після того, як напала на тебе?

— Так.

— Гаразд. Тож ти підключаєш SD-картку до лептопа. Бачиш, як Джо грається з Лілі на канапі. Виключимо очевидні варіанти. Це не був старий запис, так?

— Так.

— Ти впевнена? Ти згадувала, що Ейлін дала тобі камеру після похорону. А чи міг хтось завантажити туди старий запис? Може, хтось зняв їх удвох до убивства Джо?

— Ні. Лілі була вбрана точнісінько так, як того дня. Знято під тим самим кутом, з того самого місця на полиці, знімали канапу. Це якийсь трюк, точно. Має бути. Не знаю, Джо туди прифотошопили. Але відео не старе.

— Гаразд, тож цю можливість ми виключаємо.

Це вже навіть було смішно.

— Яку можливість?

— Що це старий запис. Спробуємо інше, — Шейн знову почав посмикувати губу. — Уявімо, заради чистоти експерименту, що це насправді був Джо. Що він досі живий.

Він підняв руки, хоча Майя ні слова не сказала.

— Знаю-знаю, просто погодься зі мною, гаразд?

Майя стримала зітхання й знизала плечима — «роби як знаєш».

— Як він міг це зробити? — спитав Шейн. — От якби ти була на місці Джо й хотіла підробити свою смерть.

— Підробити свою смерть, а тоді що — прослизнути назад додому й побавитися зі своєю дитиною? Не знаю, Шейне. Може, ти мені розкажеш? У тебе явно є якась теорія.

— Не зовсім теорія, але…

— Туди входять зомбі?

— Майє?

— Так.

— Ти вдаєшся до сарказму, коли намагаєшся себе захистити.

Майя насупилася.

— Ті психокурси, — сказала вона, — вони себе виправдовують.

— Не знаю, чого ти так боїшся.

— Боюся змарнувати час. Гаразд, Шейне, забудь про зомбі. Давай свою теорію. Як би ти підробив свою смерть, якщо б ти був Джо?

Шейн і далі смикав губу. Майя боялася, що з неї піде кров.

— Ось як я міг би це зробити, — сказав він. — Я міг би найняти двох вуличних хуліганів. Міг би дати їм зброю з холостими.

— Ого, — сказала вона.

— Дай договорити, але без «міг би», якщо ти не проти. Я, Джо, усе влаштував би. Зробив би капсули з кров’ю, чи щось таке, щоб усе виглядало достовірно. Це Джо любив те місце в парку, так? Він знав, що там з освітленням. Знав, що буде так темно, що ти не зможеш чітко побачити, що відбувається. Подумай. Ти справді віриш, що ті двоє опинилися там випадково? Тобі це не видалося дивним?

— Чекай, так це для тебе дивне?

— Уся ця історія з пограбуванням… — Шейн похитав головою. — Мені вона завжди видавалася маячнею.

Майя сиділа мовчки. Кірс уже довів, що тема з пограбуванням — нісенітниця, коли балістична експертиза показала, що Джо та Клер застрелили з однієї зброї. Вочевидь, Шейн цього не знав.

— Припустімо, усе було розіграно, — сказав він, явно прихильний до цієї теорії змови. — Припустімо, двох хуліганів найняли, щоб вони стріляли холостими й інсценували смерть Джо.

— Шейне?

— Що?

— Ти ж розумієш, наскільки божевільно це звучить?

Він і далі посмикував нижню губу.

— Копи теж були там, пам’ятаєш? Люди бачили мертве тіло.

— Гаразд, розберемо все по черзі. По-перше, люди, які