Харлан Кобен - Твоя перша остання брехня

та сном. Гуркіт, крики, гвинти, постріли не вгамовувалися. Не зупинялися. Не відпускали. Вони тільки гучнішали й лишалися з нею. Майя була не в своєму ліжку, але й не поверталася туди. Це окремий світ між одним та іншим, і вона загубилась у ньому. Існували тільки темрява та гамір, цей невпинний, безкінечний гамір, наче якась дрібна істота залізла до неї в голову й тепер вищала там і дряпалася зсередини.

Від цього не було порятунку, не було жодної думки. Не було ні тут, ані тепер, ані вчора, ані сьогодні. Усе це повернеться згодом, а наразі — нічого, крім агонії звуків, які врізалися в її мозок, наче серп женця. Майя стиснула руками голову, сильно, ніби намагалася розчавити власний череп.

Було аж так погано.

Було так погано, що хотілося зробити що завгодно, аби

(о Господи, благаю)

це припинилося. Це змушувало думати про те, щоб узяти пістолет і заглушити ці звуки, якби тільки знати, де ти, знати, що ти так близько до нічного столика, де в маленькому сейфі лежить зброя…

Майя не знала, скільки це тривало — кілька хвилин чи кілька годин. Здавалося, що без кінця. Час не мав значення, коли тебе душили звуки. Ти просто сідлаєш цю хвилю й намагаєшся не впасти.

Проте однієї миті в її звукове пекло увірвався новий звук, більш «звичайний». Схоже, йому знадобилося чимало часу, щоб дійти до неї й стати усвідомленим. Довелося поборотися з іншими оглушливими звуками, одним з яких, як Майя зрозуміла, випливаючи до свідомості, був її власний крик.

Дзвінок у двері. Тоді голос:

— Майє? Майє?

Шейн. Він загрюкав у двері.

— Майє?

Вона розплющила очі. Звуки не зникли, лише ніби принишкли, нагадуючи, що зараз вони, може, і затихли, але направду є завжди, завжди з нею. Майя знову подумала про те, що звуки не вмирають. Якщо ти кричиш у лісі й чуєш відлуння, воно поступово стає дедалі слабшим і слабшим, однак ніколи не зникає повністю. З її звуками було те саме.

Вони ніколи не полишали її повністю.

Майя подивилася праворуч, де спала Лілі.

Однак дівчинки на місці не було.

Майїна душа сховалась аж у п’яти.

— Лілі?

Стукіт та дзвінки припинилися. Майя підхопилася, звісила ноги з ліжка. Коли спробувала встати, кров ударила в голову так, що знову довелося сісти.

— Лілі? — знову покликала вона.

І почула, як внизу відчиняються двері.

— Майє?

Це був Шейн, він увійшов до будинку. Вона дала йому ключі, на випадок невідкладних ситуацій.

— Я нагорі, — Майя знову спробувала встати, цього разу вже вдало. — Лілі? Я не можу знайти Лілі!

Будинок аж здригнувся, коли Шейн побіг нагору, перестрибуючи через сходинки.

— Лілі!

— Вона зі мною, — промовив Шейн.

Він з’явився на порозі, несучи Лілі в правій руці. На Майю хвилею накотилося полегшення.

— Вона була на сходах, — сказав Шейн.

У Лілі було заплакане обличчя. Майя поквапилася до неї. Дівчинка миттю зіщулилась, і Майя зрозуміла, що її донечка, мабуть, прокинулася від материних криків.

Жінка призупинилася, змусила себе посміхнутися.

— Усе гаразд, сонечку.

Дівчинка зарилась обличчям у Шейнове плече.

— Вибач, Лілі. Матусі наснився поганий сон.

Лілі охопила руками шию Шейна. Шейн подивився на Майю, навіть не намагаючись приховати тривогу та співчуття. Майїне серце розбилося на мільйон друзків.

— Я пробував дзвонити, — сказав він. — Коли ти не відповіла…

Майя кивнула.

— Гей, — надто бадьоро гукнув Шейн. Вийшло це в нього кепсько. Навіть Лілі відчувала його нещирість. — Гайда всі спустимось униз і поснідаємо, що скажете?

Лілі виглядала настороженою, проте швидко отямилася. З дітьми завжди так. Вони навдивовижу міцні. Майя подумала, що вмінням упоратися з будь-чим вони нагадують найкращих солдатів.

— Знаєш що? — сказала Майя.

Лілі недовірливо глянула на неї.

— Ми сьогодні підемо на свято з Деніелом та Алексою!

Очі дівчинки розширилися.

— Там будуть гірки й кульки…

Майя все говорила про принади Дня футболу, і за кілька хвилин негода ночі розтанула в сяйві нового дня. Принаймні для Лілі. Але Майю міцна хватка страху тримала ще довго, надто довго, бо він, вочевидь, торкнувся її дочки.

Що вона наробила?

Шейн не запитував, чи з нею все гаразд. Він знав. Коли вони влаштували Лілі за сніданком і відійшли так, що вона їх не чула, Шейн поцікавився:

— Дуже погано?

— Нормально.

Він просто відвернувся.

— Що?

— Тобі стає дедалі легше й легше брехати мені.

І Шейн мав рацію.

— Дуже погано, — сказала Майя. — Задоволений?

Він повернувся до неї, хотів обійняти (вона чітко це бачила), але в них так було не прийнято. А шкода. Зараз знадобилося б.

— Тобі треба з кимось поговорити, — сказав Шейн. — Як щодо By?

By — мозкоправ з Асоціації ветеранів.

— Я йому зателефоную.

— Коли?

— Коли все закінчиться.

— Що закінчиться?

Вона не відповіла.

— Це тепер стосується не лише тебе, Майє.

— Тобто?

Він подивився на Лілі.

— Шейне, це удар нижче пояса.

— Шкода. Тобі тепер самій ростити дочку.

— Я з усім розберуся.

Майя глянула на годинник. Чверть на десяту. Вона спробувала згадати, коли востаннє спала довше, ніж до 4:58, але так і не змогла. Подумала про Лілі. Як це було? Її донечка прокинулась і слухала крики її матері? Намагалась її розбудити чи просто зіщулилася зі страху?

Яка вона взагалі мати?

«За тобою йде смерть, Майє…»

— Я з усім розберуся, — повторила жінка. — Мені просто треба це розгадати.

— А під «розгадати» ти маєш на увазі «дізнатися, хто вбив Джо»?

Майя не відповіла.

— До речі, була твоя правда, — сказав Шейн.

— Щодо чого?

— Саме тому я тут. Ти попросила подивитись, яке відношення Том Дуґласс мав до берегової охорони.

— І?

— Він відслужив чотирнадцять років. Тоді й спробував правопорядок на смак. І — так, саме він займався розслідуванням смерті Ендрю Буркетта.

Бум. Усе склалося. І водночас — не склалося нічого.

— Ти знаєш, що саме він дізнався?

— Випадкова смерть. Згідно з його доповіддю, Ендрю Буркетт уночі випав за борт і втопився. Імовірно, алкоголь також був присутній.

Мить вони просто стояли, усвідомлюючи отриману інформацію.

— Що, чорт забирай, відбувається, Майє?

— Я не знаю, але маю намір дізнатися.

— Як?

Майя швидко дістала мобільний і зателефонувала Дуглассам додому. Телефон не відповідав. Вона залишила повідомлення: «Я знаю, чому Буркетти вам платять. Передзвоніть мені».

Назвала номер свого мобільного й повісила слухавку.

— Як ти взнала про