Деніел Кіз - П'ята Саллі

говорили про те, щоб уникати стресових ситуацій. Це місце для мене надзвичайно несприятливе. Я побоююся Даффі, й мені тут не подобається. Можна мені виписатися та повернутися до себе в квартиру?

Він замислився над цим.

— Ви тут на добровільних засадах, Саллі. Якщо вважаєте, що вам буде краще поза цими стінами, думаю, немає причин тримати вас тут. Ви познайомилися з іншими. Сприйняли це, як мені здається, непогано. Почекайте ще днинку, щоб упевнитися, що все під контролем, а тоді можете повертатися додому.

Вона усміхнулася.

— Ви такий чуйний, докторе Еш. Ви єдина людина у світі, яка про мене турбується.

– Є й інші, Саллі. Ви чудова та значна людина, і я впевнений, що ви можете жити наповненим та змістовним життям, якщо ми вирішимо вашу проблему.

Коли вона знову опинилася в палаті, згадала, що хотіла запитати про п’яте крісло та дзеркало, і ким була та, хто не прийшла на групову терапію.

Дев’ять

Саллі прокинулася в середу рано-вранці, склала сумку та тривожно чекала. Через вікно побачила, що надворі падає дощ. Коли медсестра Фентон сказала, що вона може йти, Саллі обняла її, попрощалася та поспішила — майже побігла — коридором геть.

Всю дорогу додому в міському автобусі Саллі міркувала, чи не здаватиметься тепер її квартира якоюсь іншою, коли вона познайомилася з іншими. Їй треба уважніше ставитися до їхньої власності, сказала вона собі. Адже вони окремі індивідууми, тож варто шанувати їхні речі.

Саллі помахала сивому скоцюрбленому містерові Ґрінберґу, коли вийшла з автобуса перед його ательє. Той помахав їй у відповідь. Він, мабуть, і не знав, що вона тиждень була в лікарні. Та й з чого б йому знати? У бідолашного чолов’яги своїх проблем вистачало. Всі ті крадіжки. Ця частина Вест-Сайду була небезпечним районом. Краєм ока Саллі помітила Мерфі, що був повернутий спиною. Дурниця, звісно, але в тих рідкісних ситуаціях, коли вона поверталася додому пізно в темряві, вигляд поліцейської форми за скляними дверима її заспокоював.

Раптом Саллі подумала, а якщо в її квартиру хтось проник, поки її не було вдома? Серце калатало в грудях, коли вона перестрибувала через дві сходинки. Вона ретельно перевірила свої двері, чи не залишилося підозрілих слідів. Якісь вм’ятини та подряпини біля замка здавалися давніми, але не можна бути певною. Вона відчинила двері, роблячи це якомога голосніше, а тоді вигукнула:

— Агов! Є тут хтось? — сподівалася, що, злякавшись, зловмисник втече через вікно вниз по пожежній драбині.

Здавалося, все було в порядку, речі лежали на місцях. Ніхто сюди не вламувався, хвала Богові.

Саллі приготувала собі на ланч яєчню-бовтанку. Хотіла картоплю фрі, але згадала обіцянку співпрацювати щодо питання контролю ваги.

Миючи тарілки, вона заглянула в темне віконце духовки. Відображення було її власним. Вона спинилася, з рук стікала мильна вода. Роджер казав не зв’язуватися з ними, якщо його немає поруч. Чому? Що може піти не так? Можливо, він знав, що їй нічого не вдасться, якщо його не буде поруч. Можливо, те, що медсестра Даффі сказала про Еша, який сам створює особистості, було правдою. Вона, мабуть, не змогла б достукатися до інших, навіть якби спробувала. Доктор Еш змусив їх прийти на сеанс групової терапії через гіпноз. Можливо, то була гіпнотична фантазія, яка без нього не спрацює. Але могла й спрацювати. Після того як вона пропилососила килим, Саллі увімкнула телевізор, прокрутила перемикач каналів, пропускаючи свої улюблені вікторини та мильні опери, і зупинилася на дискусії трьох економістів, які аналізували рецесію та її причини. Жоден із них не міг передбачити нічого хорошого. В голові з’явилася думка — «похмура наука»[76]. Звідки воно взялося? Саллі не розуміла, про що вони балакають, і це засмучувало, але вона змушувала себе дивитися заради Ноли. Коли програма закінчилася, вона з полегшенням зітхнула та вимкнула телевізор.

Як може нашкодити всього-на-всього коротенька розмова з іншими? Вони всі здавалися такими легковажними, коли розмовляли в лікарні. Жодна з них не сприймала це серйозно. Їм потрібно було сказати, що тут питання життя та смерті.

Саллі побрела до спальні, щоб подивитися, чи зможе визначити, які речі кому належать. Мудровані книжки точно були Нолиними. Вона взяла «Поминки за Фіннеганом», спробувала почитати, але згодом швидко згорнула від роздратування.

— Ноло, я знаю, що ти десь тут. Мені потрібно з тобою поговорити. Мушу дізнатися, чи все це насправді, чи я можу вас бачити та чути без гіпнозу доктора Еша.

Потім вона попорпалася за книжками, поки не знайшла вібратор. Якою насправді була Белла? Чим вона займалася? Коли Саллі увімкнула вібратор у руці, його форма вразила її, й вона дещо пригадала. На вітрині секс-шопу на Таймз-сквер було повно таких вібраторів. А інші виглядали схожими на…

— Господи, ну й гидота, — сказала вона та кинула його назад до коробки. — Що вони за збоченки?

Та одразу ж прикусила язика.

— Я не можу їх осуджувати. Кожна з них — окрема особистість. Мушу сприймати їх такими, які вони є. Намагатися зрозуміти їх.

Вона повернулася до шафи та витягла блакитну сукню.

— Деррі, підозрюю, що це ти купила її того дня, коли отримала роботу. Я мушу з тобою побалакати, Деррі. Мені потрібно знати правду. Деррі? Деррі?

Доктор Еш сказав їй не контактувати з групою, але він міг із таким же успіхом сказати їй не чухатися. Саллі більше не могла витримати це напруження. І хіба він не говорив уникати стресу? Вона мусила дізнатися, чи зможе самотужки пробитися крізь бар’єри власного розуму. Все, що потрібно, запевняла вона себе, — це просто докласти трохи більше зусиль. Всі завжди говорили, що у неї немає сили волі. Що ж, Саллі їм продемонструє.

Для початку вона зняла з важеля слухавку телефону і перевірила, чи добре замкнуті двері. Тоді старанно прибрала в квартирі, ніби очікувала гостей.

Прийняла теплий розслаблюючий душ, розчесала волосся та одягла стару квітчасту сукню, яку вже давно не носила. По колу Саллі поставила чотири крісла. Понишпоривши квартирою, знайшла три дзеркала та розташувала на сидіннях трьох порожніх стільців, сперши їх вертикально на спинки.

Перед одним дзеркалом поклала «Поминки за Фіннеганом».

— Я цього ніколи не читала, Ноло, але обіцяю, що невдовзі почну, чесно. Я вирішила більше читати та розвивати свій інтелект. Хотілося б побалакати з тобою, щоб ти пояснила та показала мені, що до чого.

Тоді вона акуратно склала мою блакитну сукню на другому кріслі.

— Деррі, я справді намагатимуся більше радіти та сміятися, як ти й хочеш. Якби ти прийшла та допомогла, мені