Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

кораблями трохи попереду них, і люди, побачивши його в цьому образі, кричали: «Повелитель драконів! Повелитель драконів!»

Вони причалили до острова Іліен, щоб запастися водою і їжею. Поява на кораблях сотень людей одночасно не дозволила як слід поповнити наявні на судах запаси води і продовольства. І військо Ерлі абсолютно спустошило міста і селища на західному березі Іліена; те ж саме відбулося на Віссті і Камері — вони зібрали все, що змогли забрати, а решту спалили. Потім величезний флот повернув на захід, тримаючи курс до єдиної гавані острова Рок, затоки Твіла. Ерлі була відома ця гавань завдяки морським картам, що були в Хавнорі, і він знав, що над цією затокою височіє величний пагорб. Коли вони підійшли досить близько до острова, він в образі дракона злетів високо в небеса, і, залишивши внизу свої кораблі, полетів вперед, виглядаючи на заході вершину цього пагорба.

Коли ж він побачив її, оповиту серпанком і яскраво-зелену на тлі туманного моря, то голосно крикнув, і люди на кораблях почули цей пронизливий крик дракона, а він ще швидше полетів вперед, прагнучи до заповітної мети.

Згідно з усіма відомими йому чутками, острів Рок був захищений особливими закляттями і обплутаний особливими чарами, які приховували його від очей звичайних людей. Але якщо і були якісь чари, які приховували цей пагорб або цю затоку, то тепер вони, очевидно, розсіялися, бо Ерлі бачив над островом лише легкий осінній серпанок, майже прозорий. Ніщо не туманило його погляд, ніщо, здавалося, не перешкоджало його намірам, коли він летів над затокою, над маленьким містечком і над недобудованим величезним будинком на схилі іншого пагорба, трохи вище решти міста. Кинувшись до вершини найвищого округлого зеленого пагорба, Ерлі, випустивши драконячі кігті, і ляскаючи іржаво-червоними крилами, нарешті приземлився.

І, ледь торкнувшись землі, прийняв свій істинний вигляд. Однак він зробив це перетворення не по своїй волі, і це його стривожило, вселивши в душу непевність.

Був вітер, і висока трава кивала в такт його поривам. Літо вже перевалило за середину, і трава встигла пожухнути, пожовтіти, в ній не було видно квітів, лише білий пушок відцвілих суцвіть. Якась жінка піднімалася прямо до нього по схилу пагорба серед високих трав. Йшла вона не по стежці, дуже легко і вільно, не поспішаючи.

Йому здавалося, що він встигне підняти руку і виголосити сполучне закляття, щоб зупинити її, але чомусь рука його так і не піднялася, а жінка продовжувала йти. Вона зупинилася, тільки коли опинилася від нього на відстані кроку.

— Назви мені своє ім'я, — сказала вона, стоячи трохи нижче і піднявши до нього обличчя, і він відповів:

— Теріель.

— Навіщо ти сюди прийшов, Теріель?

— Щоб вас знищити.

Він не зводив з неї очей, але бачив перед собою всього лише звичайну круглолицю жінку середніх років, невисоку і міцну, з сивиною у волоссі; її темні очі дивилися з-під густих чорних брів, приковуючи до себе його погляд і змушували його уста вимовляти тільки правдиві слова.

— Знищити нас? Знищити наш Пагорб? І ці дерева? — Вона подивилася вниз, на невеликий гай недалеко від пагорба. — Можливо, Сегой, який їх створив, і був би здатний їх знищити. Можливо, сама земля теж здатна знищити себе. І, можливо, вона, в результаті, так і зробить — завдяки нашим зусиллям. Але тільки не твоїм, фальшивий правитель, фальшивий дракон, фальшивий чоловік. Ніколи не ступай на Пагорб Рока, якщо не знаєш заздалегідь, якою є та земля, на яку ти ступив! — Вона зробила один-єдиний жест рукою, вказавши йому на землю, повернулася і пішла геть — вниз по схилу пагорба, по високій траві, тим же шляхом, яким прийшла сюди.

І раптом Ерлі побачив, що на пагорбі навколо нього товпиться безліч людей — чоловіки і жінки, люди похилого віку і діти, живі і мертві, причому душі мертвих юрмилися серед живих. Ерлі стало страшно. Він навіть присів навпочіпки і спробував вимовити закляття, яке приховало би його від усіх цих людей.

Але ніякого закляття він не вимовив. І зрозумів, що у нього зовсім не залишилося чарівної сили. Вся вона кудись зникла, пішла з нього, витекла в цей жахливий пагорб, в цю жахливу землю у нього під ногами, покинула його! Він більше не був чарівником, він став пересічною звичайною людиною, такою ж, як всі інші, і він був безсилий.

Ерлі розумів це, розумів чудово, але все ще намагався вимовити слова закляття, все ще здіймав руки в наказовому жесті, все ще стрясав кулаками в безсилій люті. А потім подивився на схід, напружуючи зір і сподіваюсь побачити виблискуючі на сонці весла бойових галер і їх вітрила. Вони йдуть сюди, його кораблі! Вони врятують його і покарають всіх цих людей і цю непокірну жінку!..

Але вітрил він не побачив; він побачив тільки туман. Густий туман повис над водою, огорнувши затоку і приховав море за межами острова. І туман цей все згущався, ставав темнішим, а на морі неквапливо починали здуватися хвилі, віщуючи бурю.

Земля, обертаючись навколо своєї осі і повертаючись до сонця тією чи іншою стороною, змушує ніч і день змінювати один одного, але всередині землі панує ніч. Медрі йшов в суцільній темряві. Він дуже сильно кульгав, і у нього часто не вистачало сил, щоб підтримувати чарівний вогник. Коли гас і цей крихітний вогник, йому доводилося просто зупинятися. Тоді він опускався на землю і засинав. Але цей сон не був схожий на смерть і ні разу не перетворювався в неї, як йому спершу здалося. Він прокидався цілком живим, хоча з не вельми приємними відчуттями — від холоду, від болю, від нестерпної спраги. І все ж, як тільки йому вдавалося запалити чарівний вогник, він піднімався на ноги і йшов далі. Він жодного разу не бачив Анеб, але знав, що вона поруч. Це вона вела його. Іноді йому траплялися дуже великі печери. А іноді — справжні озера з такою нерухомою водою, що було страшно порушувати цю нерухомість, але все ж він пив з них. Йому весь час здавалося, що він заходить все глибше і глибше в надра земні, аж раптом він вийшов на берег чергового озера, найбільшого з тих, що йому досі траплялися, і після цього почався явний підйом. Тепер уже він вів Анеб, а вона лише слідувала за ним. І він уже міг вимовити вголос її ім'я, хоча вона йому не відповідала. Але ніяких інших імен він вголос вимовити