Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

Він спробував пригадати, як запалити чарівний вогник. Анеб жалібним голосом просила його тоді запалити вогник, а він не міг… І зараз теж не зміг і поліз у темряві на звук, поки плюскіт води не став голоснішим, поки не відчув під собою вологі камені, поки не намацав у темряві воду. Він напився і спробував відповзти в сторону від підземного струмка, тому що дуже замерз на мокрих каменях. Схоже, одне плече у нього було зламане і не слухалося. Голову раптом пронизав такий гострий біль, що він застогнав і, тремтячи, зіщулився, намагаючись вгамувати біль і зігрітися. Але зігрітися на крижаних вологих каменях було неможливо, і як раніше з усіх боків його обступала непроглядна темрява.

Він сів, намагаючись озирнутися, а потім знову ліг, згорнувшись клубком, поруч з тим місцем, де з-під потужного шару слюди просочувалося крихітне джерельце. Неподалік від нього лежало безформною купою чиєсь тіло — червоний шовк напівзогнилого плаща, довге волосся, оголені кістки черепа… А далі був вхід в якусь простору печеру, і йому досить добре було видно, як далеко простягається ця печера і ті печери і переходи, низка яких знаходилися за нею; про ці печери йому колись щось було відомо, але він думав про це з тією ж байдужістю, з якиою дивився на зотліле тіло Тінарала і з якою тільки що оглядав в темряві своє власне. Він відчув лише легкий жаль. Буде тільки справедливо, якщо він помре поруч з тим, кого вбив. Все правильно. Але якийсь біль всередині не давав йому спокою — ні, то був не фізичний біль його зраненого тіла, а інший, давній, ДОВІЧНИЙ біль…

— Анеб? — сказав він.

І тут же в голові у нього прояснилося, незважаючи на відчайдушно забиті плече і стегно. Його нудило, голова йшла обертом, навколо стояла тьма. Варто було йому спробувати поворухнутися, як він застогнав від болю, але все ж сів. «Я повинен жити, — думав він. — Я повинен згадати, як треба жити. І як запалити чарівний вогник. Я повинен це згадати! Я повинен згадати вирізьблені тіні під деревами в Гаю…»

«Як далеко тягнеться цей ліс»? — «Так далеко, наскільки здатна сягати твоя уява».

Медрі підняв голову і подивився в темряву. Потім злегка ворухнув здоровою рукою, і на кінці його пальців повис слабенький вогник.

Виявилося, що звід печери досить високий. Дзвінкий струмочок, стікаючи по слюдяному пластові, переливався у світлі чарівного вогника.

А от інші приміщення і переходи величезної печери він бачити більше не міг — так, як бачив їх до того своїм байдужим, незрячим «третім» оком. Мерехтливий чарівний вогник освітлював лише незначну частину простору навколо нього. Як і в ту ніч, коли він йшов разом з Анеб назустріч її смерті і бачив вперед рівно на один крок, не більше.

Він став на коліна, і, трохи подумавши, прошепотів: «Дякую тобі, Мати-земля!» І потім спробував встати і тут же впав, голосно скрикнувши, бо його ліве стегно відгукнулося пронизливим болем. Полежавши деякий час, він зробив другу спробу встати і поволі встав. А потім рушив.

Йому було потрібно немало часу, щоб перетнути цю печеру. Він засунув зламану руку за пазуху, а здоровою рукою притримував стегновий суглоб, завдяки чому було трохи легше йти. Стіни навколо поступово звужувалися, утворюючи якийсь коридор. Стеля тут була набагато нижчою, він мало не торкався її головою. По одній стіні стікала вода, просочуючись згори і збиралася під ногами серед каменів у маленькі калюжки. Це був аж ніяк не чудовий палац з червоними стінами з мрій Тінарала, і містичні сріблясті руни не поблискували навколо на незліченних колонах. Це була звичайнісінька підземна печера або стара штольня, і навколо були звичайнісінькі земля, камінь і вода. Повітря тут було холодним і нерухомим. Джерельце залишилося позаду, і вже не було чути було навіть його слабкого дзюрчання. За межами крихітного кола світла, утвореного чарівним вогником, стіною стояла темрява.

Медрі опустив голову і зупинився. «Анеб, — сказав він, — чи не можеш ти повернутися до мене? Або хоча б показати мені шлях? Я не знаю, як вибратися звідси». Він трохи почекав. Але відповіді не було. Навколо були лише тьма і тиша. І тоді повільно, раз у раз зупиняючись, він зайшов в підземний коридор.

Як цій людині вдалося втекти від нього, Ерлі так і не зрозумів. Але дві речі він тепер знав напевно: цей Видра — або як його там? — був куди більш могутнім магом, ніж всі, кого Ерлі знав раніше, і він спробує якомога швидше повернутися на Рок, оскільки саме там джерело його могутності. Було абсолютно безглуздо намагатися потрапити туди раніше за нього; він вже зробив свій перший хід. Але Ерлі міг за ним послідувати, і якщо його власної магічної сили виявиться недостатньо, він приверне на допомогу таку військову силу, якій не зможе протистояти жоден маг на світі. Адже навіть сам Морред був в результаті убитий не якимось чаклунством, а просто завдяки силі тих ворожих армій, які були кинуті проти нього!

— Ваша величність, слід послати флот на південь, — сказав Ерлі у відповідь на запитальний погляд старого Лозена, що як завжди сидів у своєму кріслі біля вікна королівського палацу. — Страшний ворог йде на нас з південного берега Внутрішнього моря, але ми маємо намір дати йому належну відсіч! Сто військових кораблів слід послати одночасно з Хавнора, з Омера і з Південного порту, а також з вашого родового замку на острові Хоск. Це буде найвеличніший морський бій, який коли-небудь бачив світ! Я сам поведу ці кораблі. А вся слава дістанеться вашій величності. - І він розсміявся Лозену в обличчя, так що той в жаху дивився на нього, врешті-решт, мабуть, починаючи розуміти, хто тут справжній господар.

І настільки сильним був вплив Ерлі на Лозена, що не минуло й двох днів, як величезний флот вийшов з Хавнора, по дорозі збираючи данину з підлеглих островів. Вісімдесят кораблів пропливли повз Арк до Ілієна, і попутний магічний вітер невпинно наповнював їх вітрила, несучи до острова Рок. Іноді сам Ерлі в білих шовкових шатах, тримаючи в руці довгий білий посох, зроблений з рогу якогось північного морського чудовиська, стояв на носі головної галери, і сто її весел, злітаючи разом в повітря, нагадували крила величезної морської чайки. Часом він і сам перетворювався в чайку, або в орла, або навіть в дракона і кружляв над