Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

не міг, зате міг думати про дерева з Гаю, про коріння тих дерев… Тут було справжнє царство деревних коренів. Як далеко простгається цей ліс? Так далеко, як зазвичай простягаються ліси. І тягнуться так довго, як життя людей, коріння яких таке ж глибоке, як коріння дерев. І все це триває, поки листя в Гаю відкидає на землю різьблені тіні… Але тут не було ні світла, ні тіней, тільки тьма, і Медрі вперто йшов вперед, поки не побачив перед собою Анеб. Її блискучі очі у хмарі пишного кучерявого волосся… Озирнувшись, вона деякий час дивилася на нього, а потім раптом звернула вбік і легко побігла кудись вниз по пологому схилу — в темряву.

І він раптом помітив, що темрява навколо вже не така щільна, і відчув на обличчі слабке дихання вітру. А далеко попереду виднілося світло, неясне, слабе, але, здається, справжнє, не чарівне. І Медрі пішов вперед, точніше, поповз, приволочуючи праву ногу, бо вона вже не витримувала його ваги. Просуваючись все далі, він незабаром відчув земні вечірні запахи і побачив кусочок вечірнього неба, яке просвічувало крізь гілля і листя величезного дерева. Вигнутий дугою корінь величезного дуба утворював майже арку над входом до печери, і цей вхід був такий вузький, що великий борсук і вже тим більше людина насилу могла би в нього протиснутися. Але Медрі розширив діру і нарешті опинився не поверхні. А потім ліг прямо біля коріння дерева і став дивитися, як меркне вечірнє світло, і як серед листя загоряються перші зірки.

Саме там і знайшов його Винюхувач — в декількох милях від того шраму на схилі пагорба, на галявині великого лісу Фаліерн.

— Нарешті я тебе наздогнав! — задоволено сказав старий, дивлячись на розпростерте на землі брудне тіло Медрі, яке здавалося абсолютно неживим. І тут же додав з жалем: — Тільки занадто пізно. — Він нахилився, намагаючись підняти мертвого і побоюючись, що йому доведеться просто волочити його по землі, але тут відчув в лежачому без почуттів тілі слабке биття життя і радісно вигукнув: — То ти живий! Ну то давай, прокидайся, хлопче! Прокинься! Ей, Видра!

Медрі відкрив очі, явно упізнав Винюхувача, але навіть сісти виявився не в силах і ледь міг говорити. Старий накинув йому на плечі свою куртку, напоїв його водою з фляжки і присів біля нього навпочіпки, притулившись спиною до величезного стовбура дуба. Деякий час обидва мовчали, дивлячись кудись у ліс. Наближався полудень, яскраві промені літнього сонця пробивалися крізь густе зелене листя. На вершині дуба цокотіла білка, з сусіднього дерева їй відгукувалася сойка. Винюхувач почухав шию і зітхнув.

— Чарівник наш, як завжди, вирушив по помилковому сліду, — сказав він нарешті. — Сказав, що ти неодмінно будеш на острові Рок, там він тебе і спіймає. А я нічого йому не сказав.

І він подивився на людину, яку знав тільки під іменем Видри.

— Ти ж пішов під землю через ту дірку, в яку старий білолиций стрибнув, вірно? Ти його там знайшов?

Медрі кивнув.

— Хм… — Винюхувач коротко і трохи сердито посміхнувся. — Ти завжди знаходиш те, що шукаєш, вірно? Як і я. — Він бачив, що його співрозмовник чимось сильно засмучений, і сказав: — Ти не бійся, я тебе звідси витягну. Схожу в село — воно он там, під горою, — і приведу кого-небудь з возом. Ось тільки віддихаюсь трохи. Послухай, ти щодо мене поганого не думай: я не для того стільки років усіх з твого сліду збивав, щоб тепер тебе Ерлі віддати, як Геллуку тоді віддав. До чого ж я потім про це шкодував! І скільки передумав! А пам'ятаєш, я говорив тобі, що нам, «спритникам», треба разом триматися? І розуміти, на кого ми працюємо? Правда у мене особливого вибору не було. Але після історії з тобою я сильно задумався і вирішив, що якщо мені ще раз доведеться з тобою зустрітися, то я неодмінно зроблю тобі справжню послугу. Якщо зможу, звичайно. Як один шукач іншому, ясно?

Видра, задихаючись, спробував щось сказати у відповідь, але Винюхувач ласкаво торкнувся його руки і сказав:

— Мовчи. І ні про що не турбуйся. — Він рішуче встав, збираючись йти в село. — Лежи, відпочивай, я скоро повернуся.

Він дійсно дуже скоро повернувся з візником, який погодився доставити їх в Ендлейн. Мати Видри та його сестра жили тепер у родичів, сподіваючись згодом все ж відбудувати згорілий будинок. Вони просто очам своїм не повірили, побачивши Видру живим, і страшенно зраділи. Не знаючи про те, що Винюхувач знаходиться на службі у Лозена і Ерлі, ці жінки поводилися з ним, як з рідним. Вони були дуже вдячні цій хорошій людині, яка не тільки знайшла їх бідного Видру напівмертвим в лісі, а й привезла його до них. Мати Видри без угаву розхвалювала Винюхувача сусідам, кажучи, який він мудрий і добрий. Дійсно, мудрий, але ось чи добрий? Цього і сам Видра не знав.

Одужував Видра повільно. Цілителька-костоправ довго чаклувала над його зламаним плечем і вивихнутим стегном, лікувала глибокі порізи на руках, на колінах і на голові, нанесені гострими краями каменів в темних підземних печерах, а мати готувала йому смачні страви і все намагалася принести які-небудь ласощі з місцевих садів і ягідників. Але він лежав, майже такий слабкий і байдужий, як і тоді, коли Винюхувач знайшов його біля коріння великого дуба. «У нього більше не залишилося серця», — сказала знахарка, яка лікувала його. Вона говорила правду: серце його дійсно було в іншому місці, поїдене тривогою, страхом і соромом.

— Ну, і куди ж його серце поділося? — сердито питав знахарку Винюхувач.

Раптом Видра, до того мовчав, промовив:

— Моє серце на острові Рок.

— Ага! Там, значить, куди старий Ерлі відправився зі своїм величезним флотом? Ясно… У тебе, значить, друзі там? Ну що ж, один з тих кораблів вже повернувся. Піду-но я в таверну та розпитаю декого з морячків. Дізнаюся, чи вони дісталися до цього острова і що там далі сталося. Але одне я можу тобі і так сказати абсолютно точно: старий Ерлі, схоже, ще не скоро повернеться додому! Хм, кхм… — Винюхувач був страшно задоволений своїм жартом і ще раз повторив: — Так, додому наш Ерлі повернеться ще дуже нескоро! — Він встав і подивився на Видру. Вигляд у того, треба сказати, був досить жалюгідний. — Нічого, хлопче. Відпочивай і ні про що не думай! — І Винюхувач пішов.

Його не було кілька днів.