Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Минуло кілька тижнів. Життя в квартирі тривало, але більше нагадувало існування. Між Нікою та Стасом виросла стіна — непроникна, мов бетон. Її мовчання боліло Стасу більше, ніж будь-які крики.
Вечорами він пив. Інколи сам, інколи з другом. Цього разу вони сиділи в барі, порожні склянки один за одним покривали стіл, як сліди невдачі.
— Вона не та сама, — хрипко сказав Стас. — Холодна, ніби я їй чужий. Наче ми не жили разом, не спали в одному ліжку. Я все роблю, а вона... нічого. Байдуже дивиться крізь мене.
— Та ти ж її чоловік, — відмахнувся друг. — Вона твоя. Просто будь наполегливішим. Жінки люблять силу, дій. Примусь її згадати, що ви разом. І не відступай.
Стас мовчав, але його очі потемніли.
---
Він повернувся пізно. Ключ встав у замок з тремтінням. У квартирі було тихо, лише тьмяне світло з кухні вирізало фігуру Ніки, яка сиділа за столом, загорнувшись у ковдру. Вона не підвела очей.
— Знову мовчиш? — голос його був захриплий. — Скільки це ще буде тривати?
Ніка нічого не відповіла.
— Ти робиш вигляд, ніби я тобі чужий. Але ти — моя дружина, ти вдома! — Стас підійшов ближче. — Скільки ще ти будеш карати мене? Скільки будеш робити з себе жертву?
— Я не караю. Просто не можу більше… — тихо прошепотіла вона.
— Та що ти не можеш?! — він схопив її за руку. — Жити нормально? Бути зі мною?
Він намагався притиснути її до себе, але вона вирвалась. Очі її блищали від сліз.
— Не треба, Стас. Не чіпай мене, будь ласка.
— Я твій чоловік! Я маю право! — в ньому закипало. — Я все роблю, а ти сидиш, як привид. Мовчиш. Зневажаєш мене! Тобі все одно?!
Він схопив її сильніше і потягнув до спальні. Вона виривалась, плакала, била його кулаками в груди, але він був п'яний і розлючений.
— Не роби цього… Стас, будь ласка… — благала вона крізь сльози.
Він завмер. Її голос, зламаний, наляканий, стриманий — немов удар по обличчю.
Ніка лежала на ліжку, вся скута, зі стиснутими руками. Її плечі здригалися від ридань. І в той момент Стас побачив не просто жінку, яка відштовхує його. Він побачив, він зламав її назавжди.
Він повільно відступив. Його руки опустилися, в очах — порожнеча.
— Пробач… — прошепотів він. — Я… не хотів…
Ніка підвелась і пішла у ванну, зачинивши за собою двері на ключ.
А Стас залишився в кімнаті — один, п’яний, розбитий і спустошений.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після зради, Верона Дарк», після закриття браузера.
